Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя - Эмбер Рэй страница 1

СКАЧАТЬ таким одкровенням я краще розумію себе.

      Я старалася дотримуватися такого самого принципу під час написання цієї книжки: розповідати історії максимально правдиво й відверто, наповнювати їх великою кількістю надзвичайно незручних, але чесних деталей, які змушують мене почуватися так, наче я стою перед вами гола й більше не маю що приховувати. І я роблю це не для того, щоб ви дізналися про мене, а для того, щоб ви могли краще зрозуміти себе.

      Цей процес одкровення – перевертання себе навиворіт – водночас дуже лякає й надихає, присоромлює й підбадьорює. Він будить мій глибинний страх бути відкинутою й нагадує мою найбільшу тривогу про те, що я можу виявитися недостойною любові. Пишучи цю книжку, я перевернула кожну частинку всередині себе й завдяки цьому постановила провести таке життя, у якому чільне місце посідає цікавість, а не тривога.

      Щоразу, коли я хочу сказати щось надто ризиковане, надто різке чи надто правдиве, я чую, як у мене всередині обурюється «хороша дівчинка», якій важливо, «що скажуть люди». Вона кричить: «Цього не можна казати. Тебе можуть осудити. Ти можеш підвести людей. Зупи-ни-и-и-и-сь!!!» Не раз під час написання цієї книжки я сумнівалася в собі, у написаному й у тому, чи «слід» мені розповідати ту чи ту історію. У такі моменти я обирала між двома варіантами:

      1. Написати «безпечну книжку», яка не наганятиме ні на кого чорних хмар і не збурюватиме нічого всередині.

      2. Написати «правдиву книжку», яка може нагнати кілька чорних хмарин і перевернути все догори дриґом.

      Оскільки я постановила провести життя, у якому правда важливіша за комфорт, то зрозуміла, що в мене є лише один вибір – розкрити свою неприкрашену правду.

      Маю надію, що, читаючи цю книжку, ви зробите те саме.

      Тож розпочнімо.

      З любов’ю

      Ембер Рей

      Не помирайте з нерозкритими талантами

      Я була на кухні в будинку своєї бабусі, коли задзвонив телефон. «Це твій тато», – сказала вона, протягаючи мені слухавку. «Тільки не кажи мамі», – додала пошепки.

      Мені було три роки.

      – Привіт, татку, – сказала я.

      – Привіт, серденько, – відповів він. – Я сумую за тобою. Знаю, що нечасто з’являюся. Мене ще якийсь час не буде. Але я хочу, щоб ти знала: незважаючи ні на що, я любитиму тебе завжди.

      І хоча мені було тільки три, ця розмова закарбувалася в пам’яті. Я можу заплющити очі й пригадати, як стояла на кухні, намотавши телефонний провід на пальці, і як бабуся дивилася на мене, промовляючи: «Не кажи про це мамі, добре?»

      Я розуміла: щось тут не так.

      Мій батько був чудовим співаком, композитором, музикантом та бізнесменом. Він був солістом і грав на кількох інструментах у гурті Dreamer. Завдяки своєму вмінню поводитися з фінансами батько мав змогу допомагати нужденним. На першому побаченні з мамою він справив хороше враження, коли вона, одягнена в біле з голови до ніг, спіткнулася й мало не впала в брудну калюжу. За мить до падіння він швидко нахилився й зловив її. Батько змусив її – як змушував кожного, з ким зустрічався, – повірити, що світ обертається навколо них. Коли він був із тобою, він справді був із тобою.

      Але потім він почав утікати. Опинившись під впливом травматичного дитинства і схильністю до залежності, він знайшов лише один спосіб із цим упоратися – забутися. Через кокаїн. Рок-н-рол. Зловживання алкоголем. Зради. І таке інше. Одного разу він нетверезим вломився в наш будинок, вихопив мене з ліжечка і їхав вісімдесят миль, поки моя мама розлючено його переслідувала. Його точно не назвеш батьком року.

      А потім, лише через кілька тижнів після нашої розмови, він зайшов надто далеко.

      На парубочій вечірці, перебуваючи під впливом невідомо якої речовини, батько вирішив сісти за кермо. Він заснув, з’їхав з автомагістралі й потрапив під вантажівку. Чоловік на пасажирському сидінні, який мав одружуватися наступного дня, помер на місці одразу. А батька, який не був пристебнутий, відкинуло на заднє сидіння. Після цього він уже не зміг відновитися повністю.

      Він провів наступний рік свого життя в комі, а потім вісім років жив із серйозною мозковою травмою в реабілітаційному центрі. Мама хотіла захистити мене й мої спогади про батька, тому тримала мене осторонь. Але відстань між нами зменшилася, коли в третьому класі ми зі школою приїхали в лікарню і я запитала: «Мій тато тут?» Мені було цікаво побачити чоловіка, який допоміг мені з’явитися на світ. Я хотіла запам’ятати, як він торкається моєї руки й дивиться на мене. Я хотіла запам’ятати, як це – бути поруч із ним, поки він іще тут. Мені тоді було дев’ять, і мама дозволила його відвідати.

      Коли я зайшла до батькової палати, то побачила майже незнайомого чоловіка. Його обличчя набрякло, а з рота тягнулися СКАЧАТЬ