Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Іванович Міуський. Тракторист. Стахановець, колись усі в стахановці вибивалися. Золоті руки. З дерева мережива стругав. Будинок – на все село будинок. Лялька! Ой, мене і жалість брала, кров піднялася, коли його руйнували. Закопували. Офіцер кричав: “Не сумуй, мати. Будинок на “плямі стоїть”. А сам – п’яний. Підходжу – це він плаче: “Ти, мати, йди! Іди!” Прогнав. А там далі садиба Михайла Михальова, він котли топив на фермі. Михайлика не стало швидко. Поїхав – і відразу помер. За ним – будинок зоотехніка Степана Бихова стояв… Згорів! Уночі злі люди підпалили. Мешканці. І Степан довго не пожив. Під Могильовом, де діти живуть, похований. Друга війна… Стільки ми людей утратили! Ковальов Василь Макарович, Анна Коцура, Максим Никифоренко… Колись весело жили. На свята – пісні, танці. Гармошка. А зараз – як у в’язниці. Я, буває, заплющу очі й ходжу по селу… Ну, яка, кажу їм, тут радіація, коли і метелик літає, і джміль дзижчить. І мій Васько мишей ловить. (Плаче.)

      А моя ти любонько, зрозуміла ти мою печаль? Понесеш людям, а мене, може, вже й не буде. Знайдуть у земельці… Під корінням…»

      Зінаїда Євдокимівна Коваленко, самосел

Монолог про ціле життя, написаний на дверях

      «Я хочу засвідчити…

      Це було тоді, десять років тому, і щодня відбувається зі мною зараз. Тепер… Це завжди зі мною.

      Ми жили в місті Прип’яті. У самому цьому місті, який знає зараз увесь світ. Я не письменник. Але я свідок. Ось як це було… З самого початку…

      Ти живеш… Звичайна людина. Маленька. Така, як усі навколо – йдеш на роботу і приходиш із роботи. Отримуєш середню зарплату. Раз на рік їздиш у відпустку. У тебе – дружина. Діти. Нормальна людина! І одного дня ти раптово перетворюєшся на чорнобильську людину. На дивовижу! На щось таке, що всіх цікавить і нікому невідоме. Ти хочеш бути як усі, а вже не можна. Ти не можеш, тобі вже не повернутися в колишній світ. На тебе дивляться іншими очима. Тобі задають питання: там було страшно? Як горіла станція? Що ти бачив? І взагалі, чи можуть у тебе бути діти? Дружина від тебе не пішла? На перших порах ми всі перетворилися на рідкісні експонати. Саме слово «чорнобилець» досі – як звуковий сигнал. Усі повертають голову в твій бік… Звідти!

      Це були відчуття перших днів. Ми втратили не місто, а ціле життя.

      Поїхали з дому на третій день… Реактор горів… Запам’яталося, що хтось із знайомих сказав: «Пахне реактором». Невимовний запах. Але про це все читали в газетах. Перетворили Чорнобиль на фабрику жахів, а насправді, на мультик. А його зрозуміти треба, тому що нам із ним жити. Я розповім лише своє…

      Було так… Оголосили по радіо: кішок брати не можна! Дочка – в сльози, від страху втратити свою улюблену кішку стала заїкатися. Кішку в чемодан! А вона в чемодан не хоче, виривається. Обдряпала всіх. Речі брати не можна! Я всі речі не візьму, я візьму одну річ. Тільки одну! Я мушу зняти двері з квартири і відвезти, двері залишити не можу. А вхід заб’ю дошками.

      Наші СКАЧАТЬ