Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

      – Міліція кричала. Приїдуть на машинах, а ми – в ліс. Як від німців. Один раз напали на нас із прокурором, так він погрожував, що судитимуть. Я кажу: “Нехай мені дадуть рік тюрми, я відбуду і сюди повернусь”. Їхня справа покричати, а наша – помовчати. Я орден маю – як передовий комбайнер, а він мені погрожує: по десятій статті підеш… Наче я злочинець.

      – Щодня мені моя хата снилась. Я поверталася: то копаю город, то ліжко прибираю… І завжди щось знайду: то туфлю, то курчат… На добро все, на радість. На повернення.

      – Вночі Бога просимо, а вдень міліціонерів. Запитайте ви у мене: “Що ти плачеш?” А не знаю, чого я плачу. Я рада, що я в своєму дворі живу.

      – І пережили все, перетерпіли…

      – Я вам анекдот розповім… Указ уряду про пільги чорнобильцям… Тому, хто проживає за двадцять кілометрів од станції, до прізвища додається приставка “фон”. Ті, хто за десять кілометрів, вони вже – Ваша світлість. А ті, хто біля станції вижили, – Ваша ясновельможність. Ну, от і живемо, Ваша світлосте… Ха-ха…

      – Добилась я до лікаря: “Миленький, ніжки не ходять. Суглобчики болять”. – “Корівку треба здати, бабо. Молоко отруєне”. – “Ой, ні, – плачу, – ніжки болять, коліна болять, а корівку не віддам. Моя годувальниця”.

      – У мене семеро дітей. Усі в містах живуть. Я тут сама. Засумую, сяду під їхніми фотографіями. Поговорю. Всюди сама. Будинок сама пофарбувала, шість банок фарби вклала. Так ось і живу. Виростила чотири сини і три дочки. А чоловік рано помер. Сама.

      – Я з вовком зустрічавсь ось так: він стоїть, і я стою. Подивились один на одного, і він убік відскочив. Помчав. Так у мене шапка піднялася від страху.

      – Будь-який звір боїться людини. Ти звіра не чіпай, і він тебе обмине. Раніше ходиш по лісі, почуєш голос, біжиш до людей, а зараз людина від людини ховається. Не дай Бог зустріти в лісі людину!

      – Все, що в Біблії написано, все виконується. Там і про наш колгосп написано… І про Горбачова… Що буде великий начальник із клеймом на лобі і велика держава розсиплеться. А потім настане Божий суд. Хто в містах живе, всі загинуть, а в селі одна людина залишиться. Людина буде рада людському сліду! Не людині, а лише сліду її…

      – А світло у нас – лампа. Гасова. А-а… Баби вже доповіли вам. Уб’ємо кабана, так у льох несемо або у землю закопуємо. В землі м’ясо три дні лежить. Самогонка у нас зі свого жита. З варення.

      – У мене два мішки солі. Не пропадемо без держави! Дров повно – навколо ліс. Хата тепла. Лампа горить. Добре! Козу тримаю, козлика, троє свиней, чотирнадцять курей. Землі – вдосталь, трави – вдосталь. Вода є в колодязі. Воля! Нам добре! У нас тут не колгосп, а комуна. Комунізм! Ще одного коника купимо. І тоді ніхто нам більше не потрібен. Одного коника…

      – Ми не додому повернулись, як один кореспондент тут був і дивувавсь, а на сто років назад. Серпом жнемо, косою косимо. Молотимо ціпами зерно просто на асфальті. Хазяїн кошики плете. А я взимку вишиваю. Тчу.

      – У СКАЧАТЬ