Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пов’язано з війною. Сталінський ГУЛАГ і Освенцім – недавні придбання зла. Історія завжди була історією воєн і полководців, і війна була, скажімо так, мірою жаху. Тому люди плутають поняття війни і катастрофи… У Чорнобилі ми бачимо нібито всі ознаки війни: багато солдатів, евакуація, залишене житло. Порушений хід життя. Чорнобильська інформація в газетах суцільно з військових слів: атом, вибух, герої… І це ускладнює розуміння того, що ми перебуваємо в новій історії… Почалась історія катастроф… Але людина не хоче про це думати, тому що не замислювалася над цим ніколи, вона ховається за те, що їй знайоме. За минуле. Навіть пам’ятники героям Чорнобиля схожі на військові…

      – Моя перша поїздка в зону…

      Цвіли сади, радісно блищала на сонці молода трава. Співали птахи. Такий знайомий… знайомий… світ. Перша думка: все на місці і все – як раніше. Та ж земля, та ж вода, ті ж дерева. І форма, і колір, і запах у них вічні, ніхто не в силах тут що-небудь змінити. Але вже першого дня мені пояснили: квіти рвати не треба, на землі краще не сидіти, воду з джерела не пити. До вечора спостерігала, як пастухи хотіли загнати в річку втомлене стадо, але корови підходили до води і тут же повертали назад. Якось вони здогадувалися про небезпеку. А кішки, розповідали мені, перестали їсти дохлих мишей, а ті валялися всюди: в полі, у дворах. Смерть таїлася всюди, але це була якась інша смерть. Під новими масками. У незнайомому обличчі. Людину заскочили зненацька, вона була не готова. Не готова, як біовид, не спрацьовував увесь її природний інструмент, який налаштований, щоб побачити, почути, помацати. Це вже було неможливо, очі, вуха, пальці не годилися, не могли придатися, тому що радіації не видно, й у неї немає запаху та звуку. Вона безтілесна. Все життя ми воювали або готувалися до війни, стільки про неї знаємо – і раптом! Образ ворога змінився. У нас з’явився інший ворог. Вороги… Вбивала скошена трава. Спіймана риба, спіймана дичина. Яблуко… Світ навколо нас, раніше податливий і доброзичливий, тепер вселяв страх. Старі люди, їдучи в евакуацію і ще не уявляючи, що назавжди – дивилися на небо: “Сонце світить… Немає ні диму, ні газу. Не стріляють. Ну хіба це війна? А треба ставати біженцями…” Знайомий… незнайомий… світ.

      Як зрозуміти, де ми перебуваємо. Що з нами відбувається? Тут… Зараз… Запитати ні в кого…

      У зоні й навколо зони… Вражала незліченна кількість військової техніки. Марширували солдати з новенькими автоматами. У повному бойовому виряді. Мені найбільше чомусь запам’яталися не вертольоти і бронетранспортери, а ці автомати… Зброя… Людина з рушницею в зоні… У кого вона могла там стріляти і від кого захистити? Від фізики? Від невидимих частинок? Розстріляти заражену землю або дерево? На самій станції працював КДБ. Шукали шпигунів і диверсантів, ходили чутки, що аварія – запланована акція західних спецслужб, щоб підірвати табір соціалізму. Треба бути пильними.

      Ця картина війни… Ця культура війни СКАЧАТЬ