Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ останнім, аби подовжити його муки, перестав рухатись, і тіло його безпорадно обм’якло, він вирішив, що найгірше вже відбулося. Аж тоді англійські солдати притягли джуру Вандома, того, якому він сам наказав втекти та привезти звісточку дофіну. Як і кожного, кого король Генрі називав утікачами, хлопця зв’язали та скинули зі стіни в замковий рів із водою. Рауль, втративши будь-яку чутливість та сили, повільно осів під стіною.

      Поруч із королем Англії стояли два хлопці, ще підлітки, його племінники, позашлюбні сини Бедфорда та покійного Кларенса. Обличчя, треба визнати, у обох від побаченого були блідо-зелені, вони ледь стримували потяг до блювоти, проте, знаючи вдачу та гнівливість свого дядька короля, не посміли ані ворухнутись, ані заплющити очі.

      – А ви, месьє, – його величність із презирливою посмішкою звернувся до Вандома, – після узгодження суми викупу та вашого слова їдьте до так званого дофіна та перекажіть йому, що так буде із кожним французьким замком, який відважиться на спротив.

      Король скривився, а ще кажуть, що Вандома висвятили у лицарі після битви при Боже. Бідолашний принц Шарль, коли він робить лицарями чоловіків, які ледве на ногах тримаються від видовища страти!

      Надвечір розграбований Шуазі англійці підпалили. Рауль де Вандом сидів верхи, його розв’язали, навіть, за наказом лорда Монтгомері, запропонували якусь їжу. Та, розіп’ятий відчуттям власної безпорадності й провини, полонений втратив усі відчуття, як набита ганчір’ям лялька. «Вони всі мертві, всі до єдиного мертві. А я чомусь живий… Для чого? Що іще я маю зробити?» – весь час подумки повторював Вандом. Чорні із золотавими смужками очі мадам Ізабелли, її тонкі прозорі пальці, до яких він наче випадково торкався, проходячи мимохідь в Анжері, дивна хода, жасминова есенція, що проймала наскрізь її вбрання, все, що породжувало його бажання та робило живим до нестями, – геть зникло з пам’яті. Перед очима стояли лише шибениці із мертвими тілами.

      «Я мушу їхати до дофіна… Мушу їхати… Я не буду про все це думати… – постійно повторював Рауль: – Я виживу, повернуся і помщуся. Присягаюсь, що помщуся. Кожному з них помщуся».

      Побачивши, що в полум’ї обрушилася стіна донжона, розбита ядрами кулеврин, король Англії задоволено кивнув і рукою дав знак молодому Вандому забиратися геть. Йому знадобилося три доби, аби привезти дофіну Шарлю скорботну новину.

* * *

      Минуло два роки відтоді, як король Франції у полоні божевілля й не без допомоги королеви Ізабо та герцога Бургундського своїм ордонансом зробив дофіна вигнанцем та позбавив його спадку. У Парижі та й у всій північній Франції регентом королівства та законним спадкоємцем визнавали англійського короля. Для самого дофіна це означало віддатись на поталу постійним сумнівам у своїх спадкових правах. Єдина людина, яка могла знати точно, – королева Ізабо. Але вона підтримувала англійців, чекати від неї ясності було справою марною. Задаремно королева Йоланда, СКАЧАТЬ