Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

      Наступного разу весілля перенесли на останній тиждень вересня, коли очікували затишшя у бойових діях. Того разу Рауль де Вандом з’явився при дворі із найгіршою для Ізабелли новиною: у Божансі раптово помер граф де Вертю та його старший брат Луї. Ізабелла зомліла, а потім забилася в риданнях, забувши, що вона при дворі. Забувши про манери, виховання та свій зовнішній вигляд. Мадам де Гокур навіть із співчуттям, на яке марно було сподіватися від такої суворої дами, запропонувала їй заспокійливі краплі. Проте Ізабелла не хотіла вірити, допоки сама не побачила тіло брата, вкрите дивними виразками. Спочатку навіть вирішили, що то чума. Але в місті більше ніхто не загинув. Тільки граф де Вертю та Луї де Вандом, до яких пізно вночі прибув посланець із Бургундії, вже ранком і сліду його не лишилось. Може, то була італійська трутизна, яку підсипали у вино та їжу? Чи натерте миш’яком послання або отруйна свічка? Вже ніхто не міг сказати напевне. Та Ізабелла не мала сумнівів: її брата отруїли. Надто ризиковано залишати в живих брата полоненого герцога Орлеанського. Якщо й надалі посилюватимуться плітки про незаконне походження дофіна, Філіпп де Вертю був би законним представником спадкоємця французького престолу. Такий не потрібен ані королю Англії, ані герцогу Бургундському. Стара графиня де Вандом холодно повідомила безтямній від сліз Ізабеллі, що весілля відбудеться після Різдва. Фінансові справи Орлеанського дому йшли кепсько, війна та збір викупу висмоктували всі доходи. Після смерті графа де Вертю лишилося кілька оксамитних упландів, підбитих хутром, та золочений орден Дикобраза. Жан Дюнуа із вдячністю забрав той орден собі, бо свій, що йому дістався від батька, він загубив під час втечі з бунтівного Парижа два роки тому.

      На світанку Ізабелла вбралася у червоне – вперше за три місяці жалоби. До церкви її мав би вести граф де Вертю, щоразу, як вона згадувала про це, пекучі сльози набігали їй на очі. Втрата досі чутлива, досі не виплакана. Філіпп зник, лишивши їй на згадку лише посріблені чотки із гербом Орлеанського дому. Ізабелла добре пам’ятала, що після від’їзду Маргарити до Бретані, коли нікому не було діла до почуттів маленької позашлюбної доньки, її заплакану до задухи, із сліпими від сліз очима, Філіпп узяв за руку та повів до саду, розважаючи останніми новинами з королівського двору, допоки дівчина не посміхнулась.

      – Так набагато краще… Посміхніться ще раз, дамуазель… Так легше зауважити щось гарне навкруги. Лише побачивши вашу посмішку, ваші вороги зрозуміють, що не мають над вами влади… І це лише ваш вибір, моя сестро, – посміхатись чи ні. Що б не трапилось…

      Але під вінець її повів рідний брат, Жан Дюнуа, Орлеанський Бастард. Два роки тому він потрапив у полон до бургундців, і графу де Вертю, завдяки неймовірним дипломатичним зусиллям, вдалося узгодити суму викупу за кілька днів до загибелі.

      Першою, як безперечно знатніша, до церкви, прикрашеної лише гірляндами з омели та дроку, зважаючи на пору СКАЧАТЬ