Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436. Анастасія Байдаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вівтарем. Усі четверо опустилися на коліна перед священником. Вони так і стояли поруч – Луїза, Рауль, Ізабелла, Анрі. Та Ізабеллі, яка до шалу не хотіла нікого помічати, ввижалося, що її вінчають із Раулем, наче тих двох, що стоять обабіч на колінах та старанно шепочуть латинську молитву, не існує.

      – Я беру вас, Луїзо, собі за дружину, аби мати у домі своєму та у ложі своєму…

      Ізабелла чула лише голос Рауля та його присягу як у напівсні, так наче спостерігала за собою. «Це ж я, я маю бути на місці дамуазель де Русі! Це моя доля, не її! А вона її вкрала…», – думала Ізабелла, досі не вірячи, що так швидко колесо Фортуни зробило повний оберт, перевернувши її, здавалось би, усталене життя догори дриґом та геть позбавивши її навіть сподівань на щастя. Проте й у блідому переляканому личку Луїзи вона також не бачила ані щастя, ані радості, ані задоволення. Ізабелла отямилася лише тоді, коли Анрі незграбно висмикнув її руку. Вона покірно розставила свої тонкі прозорі пальці, дозволяючи вдягнути собі обручку, таку ж важку, як і Рауль вдягнув Луїзі. Хіба що з іншим каменем, але їй було так зле, що Ізабелла навіть не зауважила, з яким саме. Дивилась вона вперед, на прип’яті цвяхом ноги дерев’яного Ісуса, бо якби повернулася до нареченого, то напевно розридалася б від розпачу та марних очікувань.

      Стара графиня де Вандом наполягла, аби молоді та гості прослухали месу. Потому всіх було запрошено до святкового столу. Попри те, що учта тривала до заходу сонця, Ізабелла не могла покласти до рота ані крихти. Вона із огидою й тривогою думала про той час, коли священник підведеться з-за столу, підніметься до шлюбного покою, щоб благословити подружнє ложе. Попри суворість та одвічне незадоволення, застигле на обличчі, мадам де Гокур у властивій їй сухій безапеляційній манері пояснила дівчині, що має відбутися, аби шлюб вважався консумованим. Як мало спільного із тими квапливими цілунками у замкових коридорах, від яких паморочиться в голові й солодко калатає серце!

      – Як те все витримати? – Ізабелла сполотніла й опустила голову.

      Мадам де Гокур зміряла її важким, як камінь на шиї потопельника, поглядом темно-сірих очей. Вона ж усе пояснила, які ще запитання? Від жінки непотрібно розуміння, лише слухняність. Розумна жінка – завжди слухняна, нащо ускладнювати собі життя?

      – Забагато питань як для вихованої дівчини вашого походження, дамуазель.

      Ізабелла прикусила губу, відвела погляд, аби приховати спалах гніву та протесту.

      – Від вас у цій справі геть нічого не залежить, дамуазель. За будь-яких обставин ви маєте пристати на волю вашого чоловіка. Коли це не суперечить наказам церкви, звісно. Не смійте пручатися, від того буде ще гірше у цій справі. Може, вам пощастить і ви одразу ж завагітнієте. Тоді чоловік дасть вам спокій до пологів та ще сім тижнів після них.

      Тепер, коли за вікнами вже вечоріло, приборкані вдень страхи знову взяли над бідолашною Ізабеллою СКАЧАТЬ