Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й на таке. Якщо попереду – ворог, а позаду щось неясне. Тому я вистрелив, побачив, як здригнулося тигрове тіло від удару кулі, схопив арбалет і лише тоді обернувся. Філіпа, з перекошеним від жаху обличчям, дивилася на край скелі, але там не було нікого та нічого. Тепер крикнула віконтеса, я знову розвернувся – Чорна Смерть була менше, ніж в десяти кроках. Постріл! Ногою відкинути вбік іспанку, руками підняти арбалет над головою.

      («Не витрачай часу на те, щоб перехопити рушницю й бити прикладом. Якщо ворог далеко –  діставай холодну зброю. Якщо впритул – бий стволом, як палицею!»)

      На моє щастя, тигр отримав дві смертельні рани. Кулею було пробито аорту, а стріла до самого кінця увійшла туди, де шия з’єднується з тулубом. Тому бити арбалетом по голові не довелося.

      – А-а! – це знову Філіпа.

      Над краєм скелі біла тигряча голова з кривавою раною на лобі. І дві лапи тримаються за край, підіймають тіло.

      – Застрибнув, сука! Біс, там же усі десять метрів!

      Коли він стрибнув вперше, іспанка влучила, але через форму черепа слабка куля з не дуже потужного карабіну пішла на рикошет. Приголомшена тварина впала униз… і стрибнула знову. Я схопив із землі списа. Один з предметів навчання у Клауса – відбивати кінцем шматка бамбуку кулю, сплетену з ротангу – кінцем, зрізом відбивати. І коли Біла Смерть стрибнула, я встиг підставити спис. Інше питання, що він зламався.

* * *

      Біль. Чорний та червоний океани болю. Спалах та біль. В якихось перервах ввижаються дві жінки в сльозах. Коли ж очуняв, то мені знадобилося біля хвилини, аби втямити, що я лежу на циновках у будинку лже-даоса. Рот і горлянка пересохли, аж плівкою вкрилися. Ніч. Світиться якійсь каганець. Я сів. І обидві заверещали. Радісно. Дві пари рук обійняли мене. Я заволав від болю і впав на спину. Обійми трохи послабли, але дві пари губ сковзали по моєму тілу і лише зараз я зрозумів, що я – в костюмі Адама. За винятком двох пов’язок – однієї вузької, що охоплювала голову – нижче очей, але вище рота та другої навколо тулуба.

      Так що попри пекельний біль в голові та полум’я, що пульсувало на боці та в носі, я від їх поцілунків ясно що відчув, це стало помітно, і раптом Анхеліка задула каганець, і через кілька секунд на мене лягло тепле тіло.

      – Якби ти знав, як ми боялися!

      Таким був лейтмотив їхніх речей, коли до мене повернулася здатність тверезо мислити, а вогонь запалили знову, і я остаточно переконався, що це, все ж таки, була Філіпа, яка прилаштувалась збоку, так нічого і не одягнувши. Я спробував прикинути. Раз ми живі, то тигри мертві. Хтось так страшно вив! А оце серйозно!

      – Рушниці! Де рушниці та інша зброя?

      – Он, під стіною. Рушниці я набила. А от натягти великий арбалет сили не вистачило.

      – Боюся, в мене зараз її також не вистачить.

      – Вона така смілива – Філіпа має на увазі Анхеліну – вона відтягла тебе від тигра, коли той ще не зовсім помер, а коли ми тебе СКАЧАТЬ