Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

      – Це не вона! Це самець!

      Я все переклав дівчатам. Довелося покласти голову Філіпи мені на груди. Так вона швидко заснула. Спокусливо, чорт забирай. Треба буде розбудити її, коли Анхель засне.

      – Ти не спиш, – ствердження, не запитання.

      – Не сплю.

      Руки Анхель сковзнули по моєму тілу.

      – Не треба.

      Придушений смішок.

      – Тільки не кажи, що ти завжди будеш їй вірним.

      – Що буде, того ніхто не знає.

      – Я знаю. Ти будеш моїм коханцем. І я народжу від тебе дитину, а заприсягнуся, що від чоловіка. Вдову, що має дитину, не вдасться запроторити в монастир.

      – А про мене ти подумала? Жити разом ми не зможемо – сама сказала, інквізиція. І я мушу повернутися на Батьківщину.

      – Мушу, бо йде рік 1638… І вже розбитий Павлюк під Кумейками…

      – Як воно мені буде? Залишити дитину в чужий країні, не знати що та як?

      Тихий смішок.

      – Я так і думала. Не бійся, дітей не буде. Я взагалі не можу їх мати. Перевірено.

      Як це можна перевірити при такому стані медицини… А! Найпростішим засобом. Не вдалося завагітніти не лише від чоловіка, але й від коханців.

      Знову донеслося гарчання. Я обережно зняв з себе жіночу голову. Мені теж страшно, не тільки їй. Я встав. Олійний світильник ми не гасили – для ґнотів. Я взяв рушницю.

      – Це знову не вона, – подав голос Ден.

      Я повернувся на циновку.

      Руки і губи валенсійки пустилися в подорож по моєму тілу.

      – Я тебе рятуватиму і без цього.

      У відповідь Анхель поцілувала мене, взяла мої руки і поклала їх… Є на що.

      Було вже годин десять, коли нас розбудив голос Дена:

      – Сигнал з човна!

      Ми швидко зібралися (голому підперезатися і то довше)…

      Дівчата рушили було в кущі (гм, клозет був без стінок), я спочатку не зреагував потім побіг щосили.

      Вони повернули до мене здивовані обличчя, я крикнув:

      – La tigre!

      Вже опісля я втямив, що зробив помилку, до форми чоловічого роду припасував артикль жіночого, як наслідок, вийшло щось типу «тигра», Анхель сказала:

      – C’est vrai – la tigresse [12].

      Але це було за кілька хвилин, а поки що вони, перелякані, сховалися за моєю спиною.

      Довелося супроводжувати.

      І до човна рухалися так – дами верхи на ішаках, ми з Деном пішки, він в руках лук тримає, я рушницю.

      Мене спочатку здивувало, чому човнів два, але Ден сказав:

      Залишайтеся тут – пройшов на берег, поговорив, кілька китайців сіли в другий човен і попливли вниз.

      Тобто вони нас не бачили.

      На нашому човні залишилася жінка, яка, судячи з усього, знала Дена більш ніж добре.

      Ден прив’язав довгу мотузку за ніс човна, і до сідел ішаків.

      – В СКАЧАТЬ