Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такого закляття, але тепер чітко відчув, що воно наділило хлопця якостями, небезпечними для нього самого. Він дістав кинджал:

      – Мюллер, вбий Мартина!

      Розділ ІІ

      Китайськi перевертнi

      Хата в горах з’явилася надвечір. Десь так метрів зо п’ятдесят від струмка. Ден відправився на розвідку і довго не повертався, я вже почав хвилюватися, хоча розумів, що – коли він нарвався на такого профі, що й не скрикнув, то такий би вже з’явився по наші душі. Коли ж він повернувся, то я з третього разу зрозумів лише те, що він нічого не запримітив.

      – Я гадав, що тут жив даос!

      На перший погляд, дерев’яний будиночок міг бути житлом відлюдника, проте… Ден підійшов до великої шафи. Майже така, як наша сучасна.

      – Це дуже дорога річ. Дуже. Тепер подивися сюди.

      У протилежній стіні стирчала арбалетна стріла.

      – Це я спробував відкрити.

      З цими словами Ден відчинив двері. Крім невеликого арбалету там було кілька комплектів чоловічого одягу різної ціни – щоправда, самого дорогого не було – бідний та середньої вартості, як китайський так і національних меншин. Але головне – на дверцятах, з внутрішньої сторони, на гачку, без піхов, висів, почеплений за прорізь у цубо, кинджал, схожий на малий самурайський меч. Тільки й різниці, що руків’я для однієї руки.

      Вочевидь, арбалет – на період відсутності господаря, а кинджал – якщо доведеться розмовляти з не дуже приємним гостем. Власне кажучи, у появі його тут немає нічого дивного. Закон, який забороняє японцям покидати Японію, був прийнятий років три тому – а до того японці частенько вербувалися і в найманці, і в пірати. Зброю можна зніти з гачка за секунду, а форма клинку (довжина більше фута) дозволяє колоти й рубати.

      – Тепер сюди, – китаєць вказав на темну пляму на земляний долівці. – Це кров. Пролита день або два назад. Людина, з якої витекло стільки крові, залишитися жива не могла. Тобто або господаря вбили і прибрали тіло, чи то він сам когось вбив, але такого, що кинувся втікати, навіть не забравши свою запасну зброю.

      – Важко сказати.

      – Чужого брати не будемо.

      – Аякже.

* * *

      На цей раз першим на варту став я. Точніше – сів, бо переконався, що коли я сиджу за кущем, то мені через його гілки все видно, а от з-ззовні за кущем нічого не розібрати. Поряд поклав арбалет та увіткнув у землю шаблю та шпагу. А між пальцями ноги приладив ренчонг. Це такий суматранський ніж для ноги, серед малайських найманців були й суматранці. Він виглядає як літера L, нижня паличка – рукоять, затиснута пальцями. Ходити з ренчонгом, як справжні суматранці, я майже не можу, а от так…

      Не пройшло й години, як з двері хатинки висковзнула Анхеліка та…

      – Tu as compris-moi?

      Тобто – «ти мене розумієш?».

      – Погано – відповів я нею ж.

      Власне – моя дисертація була з французької, але з тієї пори я десять років СКАЧАТЬ