Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Оскільки відстань була нікчемною, то стріла пройшла наскрізь. Він міг би встигнути вбити іспанку, а, можливо, і мене – проте, як часто буває з жорстокими людьми, погано переносив біль. І кричав. Я, підскочивши, зробив випад шаблею. В горлянку. Анхеліка тряслася, її зуби стукали. Вона вбивала лише дичину на полюванні.

      – Нічого, Анхеліка, все добре. Головне, що ми живі.

      Філіпа, що вибігла з будинку, обпекла нас поглядом – вона що, ревнує? Тільки хай не каже, що закохалася з першого погляду. А от що дивиться на молодого, як на свою власність – то це так.

      – А це таки даос. Точніше, той, хто жив тут під видом даоса, я його раз бачив.

      Це Ден вніс ясність.

      – Тепер, гадаю, ми можемо взяти деякі з його речей. Перевдягнути їх – дійсно, сукні жінок в жахливому стані – і там я знайшов аж сто лян срібла.

      – Так, китайці розплачуються, головним чином, сріблом на вагу. Лян – це більше, як тридцять грамів срібла.

      …Коли Ден замінив мне, а я ліг рядом з Філіппою (даос спав на циновках), та щось пробурчала про «твою віконтесу», але, коли я просунув плече під її голову та почав гладити волосся, заспокоїлася. А мені знову наснився той самий сон.

      Наш взвод снідає, хлопці кепкують з мене, бо вночі я стріляв на шум, а там нікого не виявилося, лейтенант мляво захищав мене, мовляв, краще підняти зайву тривогу, аніж всім загинути.

      І раптом ми почули шум танків. З півночі. Займаємо оборону! І виходить колона танків… Всі під триколорами. Це останнє, що я пам’ятаю…

* * *

      Вранці Ден вже був готовий до походу, причому кінь був осідланий, за поясом в нього була сокира – стара, щербата та заіржавлена, лжедаос дрова нею рубав, а в руці – шматок бамбуку, один кінець зрізаний навкоси.

      – Я поїду, куплю коней, –  ага, все правильно, – у ці смутні часи людина, яка взяла з собою сокиру та бамбуковий посох, яким, до речі, й колоти можна – вона не викличе великих підозр. На відміну від чоловіка зі справжньою зброєю.

      – Залишайся тут. Рудій наложниці дай маленький арбалет, повинна стріляти влучно.

      – Руда не моя, – слово «наложниця» я вимовити не зміг.

      – Якщо ти схочеш, нікуди не подінеться.

      Коли він поскакав, я розбудив жінок.

      – Швидше збирайтеся! Перевдягайтеся в ось це!

      Сам, все-таки вийшов, бо, якщо Анхеліка не буде мене проганяти, то Філіпа приревнує. Обійшовши будинок, підійшов до того місця, куди Ден відтягнув труп господаря. Сам не знаю, що я бажав знайти, але не знайшов нічого, крім… Корпус та шия мерця були вкриті жахливими рубцями, не схожими на сліди зброї. Ще вчора я б сказав, що після таких ран людина не виживе.

      – Ну, може, його магією підлікували.

      Чим він точно не був, так це зомбі – мене заділи краплини крові, і вона була тепла. Повернувся і зайшов до хижі.

      – Ні, чесно не подумав.

      Не такий багатий мій досвід був щодо жінок, я просто не подумав, що за десять хвилин СКАЧАТЬ