Посол Царя Царів. Орест Сандомирський

Чтение книги онлайн.

      – Донна Анхеліка… – почав старий.

      Донна вагалася. Тих вона знала, а нас ні.

      – Жінка залишиться з нами, бо я не хочу, аби вона загинула!

      Я з деяким подивом почув свій голос.

      – Шляхетні пані, сідайте вдвох на одного коня, не такі ви вже й важкі.

      – Почепи на коня ще й лук з колчаном.

      Що ж, все логічно. Ден спочатку взяв арбалет на випадок дракона, тигра чи сильно броньованого противника, але він вміє стріляти з лука, то краще й лук взяти. То китаєць пішов уперед, іспанки їхали кроком, я йшов поряд, та вислухував розповідь, перепитуючи на кожному третьому слові.

      Пожежу на кораблі не вдалося затушити, тому рятувалися на шлюпках. Матроси почали будувати пліт (бо шлюпки були перевантажені), але тут з’явилися китайці. Ну ще б пак… Така канонада. Чому і як – Анхеліка не розуміла, проте знатний дон капітан наказав стріляти. Китайці втекли, з чого дон дуже пишався, але за пару годин повернулися в значно більшій кількості. Капітан надумав відстрілюватися з мушкетів, і, коли після залпу рушниці були розряджені, китайці кинулися в атаку зі списами в руках. Моряки встигли перезарядити і навіть декого вбили, але на цей раз китайці не зупинилися. Тепер ясно, чому живцем взяли лише п’ятьох – при тутешньому стані медицини колоті рани в корпус чи шию у 99 % випадків смертельні.

      – В мене досі болить все тіло! Варвари!

      – Ви гадаєте, європейці з полоненими поводяться краще?

      Мабуть, дама дещо чула про поводження європейських солдат, особливо, найманців, з полоненими жінками, бо зітхнула.

      – До речі, діамантові сережки в її вухах європейці би з м’ясом вирвали.

      Несподівано Ден зупинився і завмер, як статуя.

      – Мовчіть! – прошепотів я жінкам, про всяк випадок стискуючи руками кінську морду.

      Мені було не просто страшно, а дуже страшно, головним чином тому, що я не зрозумів, що налякало китайця. Нарешті, він поманив мене пальцем.

      Коли я підійшов ближче, раптом попереду відкрився невеликий храм, якого раніше не було видно. Машинально я зробив крок назад. Храм щез, хоча я добре бачив те місце, де він начебто стояв. Крок назад – і знову попереду, метрах в двохстах, храм, перед ним, на кам’яній тумбі, кам’яний лев. Ден обережно взяв мене за плече і змусив зробити ще один крок.

      На місці храму – купка руїн, на постаменті – не кам’яний лев, а живий. Машинально я подався назад. Храм у нормальному стані, але людей немає, і… враження, що храм покинутий. Ще крок назад – нічого немає. Крок уперед – храм і кам’яний лев. Ще уперед – живий лев перед руїнами. Так, а він трохи не схожий на африканських левів. Грива зовсім інша, коротка і… чимось схожа на голки їжака. А морда більш видається вперед, більш витягнута…