Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ невідомий) у селі Рогощі, тепер Чернігівського району Чернігівської області. За походженням дрібний шляхтич. Був помічником управителя маєтку польського магната С. Жолкевського на Переяславщині. Пізніше служив у польських магнатів Даниловичів. Не витримавши утисків, утік на Запоріжжя, де завдяки особистій мужності, військовій кметі, чесності та справедливості, непримиренності до гнобителів України дрібний шляхтич Іван Сулима швидко здобув визнання серед січовиків, котрі й вибрали його спершу курінним отаманом, а згодом і гетьманом. Іван Михайлович брав участь у козацьких походах проти турків і кримських татар. У серпні 1635 року повсталі нереєстрові козаки на чолі з Сулимою, повернувшись з Дону, де вони зимували після морського походу під Азов, напали на Кодак. Згодом Боплан у своєму «Описі України…» так про той козацький напад напише (дещо ревниво і навіть аж ображено: «…я закінчив будувати (Кодацьку фортецю) в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Сулима, гетьман повсталих козаків… зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь близько 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник Маріон був французом…»

      Розділ перший

      Полковник Жан Маріон встиг побути комендантом Кодака близько місяця. В липні він прийняв щойно зведену фортецю і залогу в ній, що складалася з найманців-драгунів (в основному німців, котрі, як і сам комендант, перебували на службі в польської Корони), а вже на початку серпня Іван Сулима відібрав у нього не лише фортецю, а й саме життя. (Будівничому ж фортеці Боплану, на відміну від його співвітчизника Маріона, далебі, здорово поталанило: затримайся він бодай на місяць в Кодаці, то ще невідомо, чи мали б ми сьогодні його книгу про Україну!). Але навіть за той єдиний місяць свого комендантства Жан Маріон, вірно слугуючи Речі Посполитій, встиг так дозолити січовикам, що розраховувати на їхню милість вже не міг. Як не міг і живим датися в їхні руки. Месники б пригадали йому і нелюдські тортури, що їх драгуни чинили над селянами Східної України, котрі, втікаючи на запорозьку вольницю, опинялися в підземеллях фортеці, і ті утиски й розорення, яких зазнали й самі козаки, – Жан Маріон із загонами драгунів, повсюди нишпорячи, руйнував зимівники, забороняючи січовикам не лише селитися в тих краях, а й навіть полювати чи ловити рибу. Непокірних, розоривши їхні житла та господарства, приганяв до Кодака і кидав у льохи. Жан Маріон діяв безкарно і гадав, що так і буде завжди. І раптом – як сніг на голову літнього дня! – напад на драгунів. Перший звідтоді, як збудували фортецю. П'ятеро драгунів повели вранці топити в Дніпрі бранця. Парубок був з тих хлопів, котрі, втікаючи від своїх панів на Запороги, потрапляли до Кодацької в'язниці. Хлоп, зрештою, і згадки не вартий – на одного менше, на одного більше буде у фортеці, що від того зміниться? – коли б не те, що сталося на березі. Комісар фортеці шляхтич Пшияловський (у його справи комендант не втручався, пам'ятаючи, що гоноровитий шляхтич – особистий представник коронного гетьмана Речі Посполитої) часто СКАЧАТЬ