Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поповзли до фортеці. Ніч видалась темною, зривався вітер і тоскно завивав. Караїмович пошепки підбадьорював ближніх… Десь у прибережному вербняку моторошно завивав сич.

      – А щоб ти скис! – крізь зуби вилаявся старшина. – Не знайшов іншої ночі!

      Повзав між рядами, підганяв реєстровців, підбадьорював:

      – Діло сича кричати, діло лицарів гори вернути. Вперед, хлопці! Вранці будемо пити й гуляти у фортеці!

      Реєстровці тягнуть за собою штурмові драбини та перекидні містки. На фортечних мурах тихо. Гуде вітер, та ніяк не вгамується клятий сич… Ось чути, як на Дніпрі сплеснула риба. Караїмович враз насторожився. Довго прислухався. Сом вдарив хвостом по воді, сам себе заспокоював.

      – Швидше, хлопці, швидше!

      Зненацька з фортечної стіни почулося глузливе й спокійне:

      – Та хоч не дуже сопіть!

      – Та шаровари побережіть, дірки на колінах попротираєте.

      І тої ж миті фортечні стіни спалахнули вогнем… Вдарили гармати, луна сколошкала принишклу ніч. З переляку замовк сич. В очах Караїмовича довго пурхали жовті метелики. Схопився…

      – Козаки – вперед! Ми біля мети!

      – Ура-а-а!

      Ще яскравіше спалахнули стіни вогнем. Задрижала земля… Хтось розпачливо закричав у пітьмі:

      – Ки-ишки-и-и… вирва-а-ало-о!..

      Щось впало біля Караїмовича, старшина ткнувся носом у землю, аж шкіру на лиці обдер… Звівся навкарачки. Спалахнули стіни, зробилося видно. Побачив біля себе голову… Її він і сприйняв було за ядро. Похолов… Вже й голови, як груші, летять… А-а, біс з ними! Де той Джевага? Треба вперед… Ще трохи зусилля…

      Перші загони реєстровців вже встигли добігти до рову, перекинули містки.

      – Драбини!.. Драбини хутчіше!..

      Убравши голову в плечі, Караїмович здолав місток через рів і вихопився на вал. Чи багато за ним перебігло реєстровців, не знав. Козаки безпорадно товпились на валах, хтось оступився, полетів у рів… Ось уже й драбини з'явились на валах, але не так легко було їх розвернути. Кілька драбин, збиваючи козаків, полетіли вниз… Притулившись спиною до фортечної стіни, Караїмович безтямно слухав, як з криками й прокльонами падали в рів його козаки. Треба було діяти, а він чи не вперше в своєму житті розгубився. Скреготів зубами від безсилля… Зненацька на стінах спалахнули смолоскипи й полетіли вниз… Вони летіли повільно, аж надто повільно, й освітлювали вал, переляканих реєстровців…

      – Ага, о-он де вони! – пролунало вгорі. – Ач, як мокрі миші, трусяться на валу… Грицьку, ану давай сюди каміння.

      І тої ж миті на голови реєстровців сипонула кам'яна злива. Збиваючи один одного з ніг, вцілілі реєстровці сипонули на містки. А трикляті смолоскипи повисли між небом і землею та заливали все навколо яскравим світлом… Гуло каміння… Розпачливо кричали козаки… Караїмович і собі ринувся на місток, збив когось з ніг, перестрибнув через клубок СКАЧАТЬ