Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його мосці короля, а не лотри з чорного лісу! – Накинувся на Бражника: – А ти чого баньки вилупив, остолопе? Ану марш до фортеці!.. Кричіть, щоб Судиму нам видали. Басараб! Де Басараб? Дайте ще оковитої реєстровцям. Хай п'ють та менше думають!

      Розділ тринадцятий

      Дмитро Гуня здолав половину шляху до Базавлука. Не шкодував коня і, перепливши Дніпро, нісся степами як несамовитий. Якась неясна, глуха тривога підганяла його щомиті. Спинився лише за Гострою Могилою, коли пролунав вибух, від якого задвигтіла земля, й кінь мимовільно збився з швидкого клусу… Ген-ген кружляло гайвороння… Дмитро спохватився і знову пустив коня вчвал. Полетів навстріч степ, засвистів у вухах вітер. Хлопець любив швидку їзду. Та цього разу не відчував насолоди від того. Тривога за долю товариства у фортеці гризла його серце. Тільки б швидше дістатися до сторожової вежі. Там сидить козак-сторожовик, йому далеко видно. Гнав і гнав коня. Десь тут має бути бекет. Хатина, плетена з лози, глиною обмазана, кураєм крита. Козацька залога щодень в роз'їздах, але один козак незмінно лишається на чатах. З високої вежі пильнує обрій. В нього й дізнається, що то за вибух… У бекетників він поміняє коня й хутко дістанеться Січі.

      Дорога то спускалася в балку, то знову вибігала на рівнину. Обабіч стіною стоїть тирса. Степ і степ. А на видноколі кряжі синіють. Поодинокі дерева задумливо стоять. Орли над степом кружляють. Тиша. І спокій. Мудрий і величний спокій. І Гуня відчув, що потроху вгамовується. Степ завсіди заспокійливо діяв на нього, в степу люди зростають неквапливі, мудрі… Перш ніж рота розкрити – довго думають, люльку смокчучи…

      Та ось і бекет. Ще здалеку Гуня побачив край дороги на могилі сторожову вежу. Неподалік хатка стояла. Зіркі гінцеві очі вгледіли на вежі козака. Він стояв, спершись на бильце, й мрійливо дивився вдалеч… В Гуні відлягло від серця. Вартовий спокійно дивиться в степ, отож довкола спокійно. Коли б тривога яка чи біда, він підпалив би солому, що лежала біля нього. І шугнув би густий вогонь у небо, німо волаючи: біда! І на інших би вежах спалахнули б вогні, і так аж до самої Січі.

      Але що ж за вибух стався в степу?

      Посланець повернув коня до вежі. Поблизу не видно ні козаків, ні їхніх коней. Але спершу Гуня не надав тому особливого значення. Козаки-бекетники, напевне, в роз'їзді: пантрують шляхи від одного бекету до іншого.

      – Гей, козаче, заснув? – крикнув, хвацько підлетівши до вежі. – Ай-ай, а ще на чатах!..

      Той не відповів, навіть пози не змінив, все спирався на бильце, дивлячись вдалину.

      – Заснув, бісів сину!.. – вилаявся Гуня, зістрибуючи з коня.

      І тут він побачив, що з вежі щось капає… Краплі були рожеві. Якусь мить сторопіло на них дивився, і у вічу йому почало червоніти. Звів голову, у спині козака стирчала стріла…

      Одним духом злетів на вежу по хисткій драбині. Вартовий був мертвий. Але кров згускнути ще не встигла. Стріла татарська. Виходить, татарва щойно орудувала. А коли татарська орда йде на Січ, то перш за все намагається непомітно знищити бекетну залогу в степах навколо січового гнізда…

СКАЧАТЬ