Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Фортеця на Борисфені - Валентин Чемерис страница 37
Название: Фортеця на Борисфені
Автор: Валентин Чемерис
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-4252-1
isbn:
– А хіба пан отаман не відає, що на нього йде велике військо реєстрових козаків? – запитав здоровань. – Ми ледве з халепи вискочили. Дійшли до Білих Млинів, а там війська того, як жаб на болоті. Куди не поткнешся, коні, вози, гурти козаків. Ледве-ледве викрутились ми та хутчій, хутчій, щоб першими до вас дістатися й попередити про небезпеку.
– А ви часом нічого не чули про сотника Павлюка?
Дядьки перезирнулися, плечима знизали.
– Добре, – зітхнув Сулима, – приймаю вас до гурту. Бачите, о-он козаки каміння в фортецю носять? Так от ставайте в ряд. З цього й почнеться ваше козакування.
Розставивши дядьків, Сулима сам взявся допомагати. Місце йому випало у фортечному дворі, біля східців, що вели на мури. Камінь плив з рук у руки по ланцюжку, доходив до Яреми, а вже Ярема передавав Судимі, а Сулима – Кирпі…
«Гарне каміння, – думав Сулима. – Яку муровану хату з нього можна було б поставити. Не хату, а озію! Хороми. Віки б простояла. А біля хати садок посадити, бджіл розвести. Щоб діти в дворі бігали… – Сулима сам до себе посміхнувся. – І щоб вся Україна щасливою була, як сад квітучий!»
Кирпа брав каміння з рук Сулими, але в очі отаманові уникав дивитися. Мовчки передавав те каміння Гнатові, котрий стояв ще вище Кирпи, і злився. На Судиму, на самого себе…
«Чорт з ним, з Сулимою, але життя моє пішло шкереберть, – думав він, із злістю хапаючи каміння. – Не вийшло з мене старшини, не розбагатію, не повернуся додому паном… Так і розтринькав своє життя, на дріб'язок розміняв… Тьху! А що тепер? Головою битися в мури?»
Кирпа плюється, мовчки бере з його рук каміння, передає далі Гнатові і вкотре думає:
«Гуркнути б каменюкою Судиму – і ходу!.. Хоч би душу відвів. Все одно пропало моє життя. І якого я дідька приперся у цю фортецю? В перший же день Сулима в льох посадив…»
До нього тоді причепився Дмитро Гуня. Потім Сулима підійшов. Кирпа здуру було й кинувся до отамана за рятунком.
– Пане отамане, ось ця голота, – ткнув він пальцем на Гуню, – затримала нас і ображає… Пора б уже навчити сірому, як старшину поважати!..
Не стримавшись, Сулима схопив Кирпу за барки і так труснув його, що Кирпина голова трохи не злетіла з в'язів.
– Кирпо-о! – поставивши осавула на ноги, прохрипів отаман. – Коли я ще раз почую від тебе слово «голота», коли я ще раз побачу, як ти будеш вдавати з себе гнилого панка й паплюжити козаків, то за себе не ручаюся! Второпав?
– Второпав, – скривився Кирпа й вовкувато бликнув на отамана. – І не забуду!
– Від тебе несе вином, – сказав Сулима. – Ти коли встиг набратися?
– Я їх щойно з комендантської викурив, – сказав Гуня, киваючи на Кирпу, Макуху та Щербину, котрі похитувалися на ногах. – Жлуктили нахильці з карафок.
– А кому яке діло?! – закричав Кирпа. – Я захопив фортецю, тому й маю право пити!
– Ха-ха! СКАЧАТЬ