Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Дурило!.. – шипить Щербина. – Макуха ти найсправжнісінька. Власне життя, бевзю, найдорожче. Телепень безвусий! Поживи з моє, тоді й пащекуй!

      І знову вони надовго вмовкають, передають з рук в руки каміння. Потім Щербина не витримує:

      – І на кий чорт я потеліпався на Січ?! Треба було обамбурити того дурня по курячій голові!

      Макуха вже не раз чув цю історію. Щербина був наглядачем у якогось панка під Білою Церквою.

      – Жив собі як вареник у маслі, – згадуючи минуле, хвастав неодмінно Щербина. – Хоч і наглядач, а все одно пан. Па-ан, а не бидло. Пожену хлопів пугою на роботу, сам у холодку лежу, а набридне лежнем, на коні гарцюю. Кінь у мене був звір. Хлопа запросто міг затоптати… Кланялись мені, бувало, хлопи в ніжки, коли селом на коні мчу. Хоч і не пан я, а карка переді мною гнули. Що не так – пугою, пугою, аж шкура на них горить. У-у, тремтіло переді мною бидло! Навіть панок мені якось зауважив… Ти, Савко, того… легше трохи… А чого, кажу йому, із смердами панькатись? Ха! Все було б добре, як вареник у маслі жив… І треба ж було…

      Макуха знає, що з Савкою приключилося. Щербина ночами до самої пані в спочивальню лазив. Закохалась вона в Щербину, чи що. Панок і застукав їх на місці гріха… Щербина згарячу тріснув його мідним підсвічником по лисій голові. З панка й дух до ранку геть… Довелося Щербині різати поли. Так і на Січі опинився.

      – Кланялося б мені оце всяке бидло в ноги, – бурчить Щербина. – І треба ж було того пана по голові ошепулити. Ех!.. Якби знав, де падатиму, то й соломки б підмостив!..