Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І збіднілий шляхтич Лесючевський, котрий на правах бідного родича терся у свиті магната Пшибося, клюнув на ті теревені, приперся на Січ, отримав прізвисько Кирпа за свою пиху та гонор, а далі що? Набив кілька торбинок дріб'язком, та й годі. Не вельми густо. З таким скарбом не позмагаєшся з багатою шляхтою. І от його, пся крев, шляхтича, зачинили в землянці, наче якусь сірому!

      Все життя Лесючевський-Кирпа мріяв втерти носа ясновельможному панству, стати з ним на одному щаблі. Не бідним родичем, що зазирає в панську куховарню, аби дали що поїсти (і це будучи шляхтичем!), а рівним з рівними. Проте змушений був слугувати панству, як хлоп. Тьху! Багачам байдуже, що він шляхтич, що його батько був можним. Але, на нещастя, дурним картярем. Програв та пропив все своє багатство, маєтки, ґрунти, хлопів і сам п'яним попав коневі під ноги. Ламаного шеляга не лишив своєму синові. Скільки Кирпа не вислужувався – марно. Бідний родич. Гірше, ніж хлоп. Коли втікав на Січ, певний був: повернеться з караваном скарбу. Та не простим козаком. Гетьманом. Або старшиною. На білому коні в'їде… Тьху!.. Пішло життя обертом. І з фортецею він прогадав. Де ті три бочки злота, котрі він сам вигадав і в котрі сам повірив? А мо', й справді були три бочки злота? А Сулима собі заграбастав?.. Лють і заздрість до Сулими не затихала…

      «І треба ж було мені за ним побігти в фортецю! – вкотре лаяв себе подумки. – Чорт би її забрав!.. Іч, камінням запасаються, видно, зовсім припекло. Обложать фортецю реєстровці – і кукурікай тоді… Цим камінням довго не будеш відбиватися. Та й харчу обмаль…»

      Беручи від Сулими чергову каменюку, Кирпа (а він стоїть на східцях вище отамана) бачить круті широкі плечі, отаманову голову…

      «Кинути б оцю каменюку йому на голову, – з ненавистю думає. – Бац – і немає Сулими… Впустив каменюку, невинний. Вирвалася з рук… Вислизнула – і по голові отамана…»

      Кирпа ще раз бликнув на отамана і розчепірив пальці… Камінь полетів Судимі на голову…

      – Стережись! – раптом закричав Кирпа.

      Сулима відхилився, каменюка гуркнулась біля його ніг… Кирпа рукавом сорочки витер холодний піт з лоба, нехотя буркнув:

      – З рук вирвалась… – А сам подумав: «Боягуз… Лайно ти собаче!.. Духу не вистачило».

      Сулима уважно глянув на Кирпу, спокійно озвався:

      – Міцніше тримай каміння в руках!

      – Затямлю цю науку! – зле бликнув на отамана Кирпа.

      Ще вище Кирпи на східцях стоїть Гнат Кодак.

      – Важенна!.. – каже він, беручи каменюку з рук Кирпи. – От дивуюсь, як це деякі людці ухитряються отакезне каміння в себе за пазухою носити?

      Кирпа сполошено затупцяв на місці, ніби його спіймали на гарячому, удавано байдуже поспитав:

      – Ти про що це пасталакаєш?

      – Та все про те ж, – з усмішкою відказав Гнат. – Кажу, що дехто вхитряється жити на білому світі з отакезною каменюкою за пазухою.

      – А-а, за пазухою? – пробурмотів Кирпа.

      – Ага, в пазусі, – СКАЧАТЬ