Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      – Мерзотник!

      – Кожний діє як уміє!

      – Як я співчуваю твоїй матері, – сказав Павлюк з жалем. – Мало того, що в татарську неволю попала, то ще й таку сволоту народила… Нещасна жінка!

      – Замовкни! – не своїм голосом закричав Караїмович і рвонувся на Павлюка з кулаками, та до намету зайшов гетьман реєстровців. Колихнувши відвислим черевом, взявся в боки й сопучи витріщився на Павлюка.

      – Попалася в сільце перелітна пташечка? – гетьман аж руки від задоволення потер. – Доліта-ався…

      – Літав, – згодився Павлюк. – А пан гетьман тим часом повзав.

      – Ей, ти!.. – побагровів гетьман. – Прикуси язика, бо він тобі швидко вкоротить шию. Теж мені орел!

      – Але не плазун, – сказав Павлюк.

      – Але іноді й плазуни хапають орлів! – вигукнув Караїмович.

      – Іноді хапають, – згодився Павлюк. – Та, попри все, вони плазунами й лишаються.

      – Краще бути живим плазуном, аніж мертвим орлом, – з цинічною відвертістю бовкнув Караїмович.

      – Кожному своє, – уточнив Павлюк.

      – Ти мене не вчи! – важко дихаючи, вигукнув гетьман. – Мене пізно вже вчити!

      – Правда, ходячим мерцям наука зайва.

      – Ти?.. Як ти смієш? – зірвався на вереск Караїмович. – За свої зухвалі слова ти розплатишся головою! Не забувай, що ти, сотник козаків його мосці короля, перебіг на бік лотрів і розбійників.

      – Не на бік лотрів, а на бік народу.

      – Ти всяку чернь, бидло та хлопів за народ маєш?

      – Але не плазунів, котрі лижуть панам сідниці! – спокійно відказав Павлюк. – Ти, гетьмане зрадливий, вже разів зо три перепродав свою шкуру. Як далі житимеш? А баньки в сірка позичатимеш?

      Кононович раптом гикнув і кинувся на Павлюка з кулаками, але Павлюк невловимим рухом відхилився, і розлючений гетьман пробіг мимо… Караїмович зареготав…

      – Ти ч-ч-чого?! – визвірився на нього Кононович. – Гляди, щоб юшкою не вмився! – І кивнув на Павлюка: – Міцно зв'язаний? Коли втече – голову зніму!..

      – Хіба на той світ побіжить! – Караїмович висунув голову з намету, когось погукав. По хвилі зайшов Джевага.

      – Туди? – запитав він, показуючи рукою в стелю, і почав засукувати рукави. – Зараз ми його в один мент відправимо…

      – Поки що в клітку! – буркнув гетьман. – Та рота йому заткніть, щоб, бува, не підбурив козаків до свавілля. Велеречивий надто.

      – Боїтеся мене? – запитав Павлюк.

      – Трохи, – зізнався Караїмович. – Тому й ротика заткнемо. Буду боятися, допоки не побачу твою голову на пласі у Варшаві.

      – Тоді ти боятимешся другого Павлюка.

      – Павлюків постараємося вирвати з корінням!

      – Не думаю, що земля буде родити самих лише караїмовичів!

      Зв'язаного Павлюка з ганчіркою в роті вкинули до дерев'яної клітки, що стояла на возі, а клітку накрили ряднами.

      – Так СКАЧАТЬ