Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мій друг Франц Йосиф - Петро Лущик страница 11

СКАЧАТЬ слова мене здивували.

      – Ви даремно турбуєтесь за настрій його цісарської величності! Франц Йосиф Перший приділяє мало уваги подібним незручностям, – відповів я.

      – Я не сумніваюся у невибагливості цісаря! Погода мене цікавить, пробачте, із суто практичних міркувань. Мряка, а тим більше дощ, змусить магістрат змінити графік переміщення цісаря, а це внесе додаткові труднощі у нашу роботу, – пояснив Людкович.

      Його слова переконали мене, що мій співрозмовник насамперед професіонал і ерцгерцог не помилився, порекомендувавши його.

      – Ви знову про роботу? – удавано розсердився Карл Людвіг. – Ми ж домовилися, що сьогодні говоритимемо лише про прекрасне. Пане Людкович, ви раніше дивилися «Ілюзію життя»? Максиміліана навіть запитувати даремно – важко у столиці знайти театр, у якому не йшов би Ґрільпарцер[7].

      – Це так, ваша імператорська величносте, але зізнаюся, «Ілюзію життя» не доводилося бачити жодного разу, – відказав я. – Чомусь у Відні більше ставлять «Велич і падіння короля Оттокара».

      – Це й не дивно! Прославляти велич становлення цісарського дому – обов’язок кожного підданого! – пафосно відказав ерцгерцог. – То як, пане Людкович?

      – Я радий, що не один лише пан Рутецький уперше насолоджуватиметься виставою, – відповів детектив.

      – Смію запевнити, ви не будете розчаровані, – запевнив Карл Людвіг.

      Невдовзі ми під’їхали до колонади перед театром. Він розташувався на правому березі Полтви і мав досить-таки ошатний вигляд. Оглядаючи його іззовні, я відзначив, що він побудований у класичному стилі й органічно вписується у навколишній ансамбль. І був чи не найбільшим театром, у яких мені раніше доводилося побувати. Це моє зауваження не могло залишитися поза увагою ерцгерцога Австрійського.

      – Третій у світі! – гордо мовив він. – Лише Ла-Скала і театр у Дрездені більші.

      Я ніколи не бував ні у Мілані, ні, тим більше, у Дрездені, але охоче повірив словам ерцгерцога.

      Ми увійшли в театр. Містяни, що вже наповнили хол приміщення, шанобливо віталися з Карлом Людвігом, із чого я виснував, що він користувався шаною серед знаті.

      Видно, ерцгерцог з якогось часу мав тут свою ложу, позаяк, не вагаючись, одразу попрямував до одних з численних дверей. І дійсно, за ними була невелика ложа, щоправда, на моє здивування, розташовувалася вона не проти сцени, а дещо справа. Тим не менше, огляд був чудовий, можна було споглядати не лише за дійством на сцені, але й спостерігати за глядачами.

      Я одразу зауважив деяку скутість у рухах Теофіла Людковича і зробив висновок, що подібні відвідини театру для нього не такі вже й часті, а якщо вони і траплялися, то зазвичай він займав місце у партері за два золотих, а не тут, у ложі.

      Глядацька зала поволі наповнювалася людьми, обов’язковий у таких випадках шум повільно затихав. Здавалося, артисти лише чекали цього моменту, СКАЧАТЬ



<p>7</p>

Франц Ґрільпарцер (1781–1872) – австрійський драматург.