Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якось увечері Карл підійшов до мене і попросив поради. Йому здалося, що Франц Йосиф небайдуже дивиться на Сісі, не так, як на її сестру. Я ж знав справжню причину такої переміни настрою цісаря, але ерцгерцогу про це не сказав. Натомість я порадив йому зважити все, щоб не наробити біди. До честі ерцгерцога, він не став заперечувати проти вибору старшого брата і навіть попросився кудись подалі від столиці, щоб своєю присутністю не спровокувати щось серйозніше. Тому одразу після весілля він відбув сюди, до Лемберга, отримавши від вдячного брата посаду намісника королівства Галіції і Лодомерії. Таким чином Карл Людвіг не заважав братові та невістці в їхньому житті, але й почуття до Сісі, що спалахнули тоді, в Інсбруку, нікуди не поділися.

      – Бідна Сісі! Вона ще така молода і не була готова до характеру нашої матері, – говорив він. – А те, що Сісі народила не сина-наступника, а дочку, також не могло не відбитися на ставленні до неї.

      – Імператриця іще молода, – обережно додав я.

      – Це, звісно, так, але дуже часто буває, що потім важко народити хлопчика. Але що це ми? Звичайно, буде син, як же без цього!

      Ерцгерцог підвівся.

      – Ти, певно, голодний, – раптом сказав він.

      Я не став заперечувати. Я справді був голодний, адже, окрім нашвидкуруч приготовленого сніданку одразу після прибуття до міста, я нічого не їв. Карл Людвіг повів мене до великої кімнати, де на нас уже чекав сервірований стіл. Я був щиро вражений побаченим. Чесно зізнаюся, мене важко чимось здивувати, але тут його імператорська величність перевершив самого себе, хоч цьому й легко дати пояснення: Карл Людвіг знав мої уподобання. Він, хитро примружившись, спостерігав за моєю реакцією і поспішив заспокоїти:

      – А каву принесуть пізніше!

      – Дякую, ваша імператорська величносте! – Я спромігся лише на подяку.

      Ми сіли один навпроти одного й поволі, як цього вимагав етикет, смакували наїдки, що їх приносили лакеї. Розмова протікала також мляво, і стосувалася вона наших спільних знайомих, останніх новин у Відні, який Карл Людвіг залишив три місяці тому, був відірваний від столичного життя і, ясна річ, горів бажанням бути в курсі останніх подій.

      Зрештою, і ерцгерцог, і я розуміли, що за столом у присутності лакеїв, які постійно підносять все нові страви, про щось серйозне говорити не те що не прийнято, але й небезпечно. Тому розмова вийшла спокійна й невимушена.

      – Як почувається баронеса Кароліна? – поцікавився ерцгерцог, коли лакеї востаннє наповнили наші келихи вином. – Барон фон Фішбах більше не противиться вашому весіллю?

      – Милостивий пан такий добрий до мене, що згодився пробачити своєму майбутньому зятеві усі мої попередні грішки, – повідомив я.

      – Усі? – здивувався ерцгерцог. – Барон хіба святий отець, щоб прощати все? Чи йому відомо не про все?

      – Про все знає лише Всевишній! – зі знанням справи відповів я, бажаючи закінчити цю неприємну СКАЧАТЬ