Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Я не голодний.

      Він вирішив, що кличу його зі співчуття до нього, і тому відмовився.

      – А ти спершу подивися гарненько, – сказав я. – Інакше все зіпсується. Зроби мені таку ласку.

      Ідучи з ним коридором, я зауважив, що двері Ерни Беніг причинені нещільно. За ними я почув чийсь легкий віддих. «Ага», – подумав я собі й тієї ж миті почув, як у кімнаті Гассе тихенько клацнув замок і двері теж трохи прочинилися. Увесь пансіон, здавалося, чатував на мою кузину.

      У яскравому світлі люстри стояли парчеві крісла пані Залевської. Позичена в Гассе настільна лампа заливала світлом ананас, дорогу ліверну ковбасу, сьомгу, пляшку черрі-бренді…

      Коли ми з оторопілим Джорджі наминали все це їдло, у двері постукали. Я знав, що буде далі.

      – Увага, Джорджі! – прошепотів я, а тоді гукнув: – Заходьте!

      Розчинилися двері, й увійшла, паленіючи від цікавості, пані Залевська. Уперше в житті вона власноручно принесла мені пошту – бандероль, якусь листівку, що закликала мене чимшвидше перейти до споживання сирих продуктів. Пані Залевська вбралася казково, як справжня великосвітська дама у давні добрі часи: мережана сукня, шаль із торочками, брошка у вигляді медальйона з портретом покійного Залевського. Солодка усмішка враз застигла у неї на обличчі: вона спантеличено дивилася на збентеженого Джорджі. А я реготав як навіжений. Господиня вмить опанувала себе.

      – Ага, дістали гарбуза! – в’їдливо кинула вона.

      – Дістав, – погодився я, все ще роздивляючись її пишне вбрання. Яке щастя, що моя гостя не прийшла!

      Пані Залевська невдоволено глянула на мене.

      – А ви ще регочете? Я завжди казала: де в інших людей серце, там у вас – пляшка з горілкою.

      – Добре сказано, – відповів я, – але чи не виявили б ви нам честь, шановна пані?..

      Вона вагалась, але нестерпне бажання – може, пощастить довідатись іще дещо – перемогло. Я відкоркував пляшку черрі-бренді.

      Пізно ввечері, коли все стихло, я взяв пальто, ковдру та прокрався коридором до телефону. Ставши навколішки перед столом, де стояв апарат, я накинув собі на голову пальто й ковдру, зняв слухавку правою рукою, а лівою притримував знизу пальто. Тепер я був певний, що мене ніхто не зможе підслухати. Бо в пансіоні пані Залевської було чимало довжелезних вух. Мені пощастило – Патриція Гольман була вдома.

      – Давно ви вже повернулися зі своєї таємничої зустрічі?

      – Уже з годину.

      – Шкода. Якби ж я знав…

      Вона засміялася:

      – Однаково нічого б не змінилося. Лежу в ліжку, і в мене знову температура. Дуже добре, що повернулася додому рано.

      – У вас температура? А чого?

      – Та нічого страшного. А ви що робили сьогодні ввечері?

      – Розмовляв зі своєю хазяйкою про міжнародне становище. А ви? Владнали свою справу?

      – Сподіваюсь, СКАЧАТЬ