Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Ми викотили «Карла» на доріжку.

      – Тільки не забарись на старті, ти, шкапо моя люба, – сказав Ленц, поплескавши «Карла» по радіатору. – Не підведи свого старенького татка, «Карле»!

      «Карл» рушив. Ми дивилися йому вслід.

      – Поглянь на оте кумедне одоробало, – сказав раптом хтось поблизу. – А отой задній міст – страус, та й годі!

      Ленц випростався:

      – Це ви про білу машину? – спитав він, почервонівши весь, але ще спокійно.

      – Саме так, – недбало відповів височезний автомеханік із сусіднього боксу, навіть не обернувшись до нього, і передав своєму сусідові пляшку пива. Ленц почав щось белькотати від люті й хотів був перескочити через низеньку дощану перегородку. На щастя, в боксі не почули його лайки, і я потягнув його назад.

      – Не роби дурниць! – засичав я на нього. – Ти нам тут потрібен. Чого тобі так кортить до лазарету?

      Уперто, як осел, Ленц поривався до бійки. Він нікому не міг пробачити, коли йшлося про «Карла».

      – Бачите, – звернувсь я до Патриції Гольман, – і цього ось навіженого цапа називають іще «останнім з романтиків»! Можете собі уявити, що він колись і вірші писав?

      Це було Готфрідове вразливе місце – він відразу ж угамувався.

      – Це було давно, ще задовго до війни, – сказав він, ніби перепрошуючи. – А до того ж, малий, божеволіти під час перегонів – хіба ж це сором? Ну, скажіть, Пат?!

      – Бути божевільним узагалі не сором…

      Готфрід урочисто вклонився:

      – Великі слова!

      За гуркотом моторів нічого не було чути. Здригалося повітря. Двигтіли земля і небо. Зграя машин промчала повз нас.

      – Іде передостаннім, – пробурчав Ленц. – Звір таки забарився на старті…

      – Байдуже! – відповів я. – Старт – болюче «Карлове» місце! Він повільно бере розгін, але потім ти його не втримаєш.

      Гуркіт трохи вщух, і стало чути гучномовці. Ми не повірили власним вухам: Бургер, один із найсильніших конкурсантів, не стартував. Машини з гуркотом наближались до нас. Вони тріпотіли вдалині, наче сарана, а далі більшали й більшали, і нарешті промчали повз трибуни і завернули на довгий поворот. Їх було шість, Кестер усе ще йшов передостаннім. Ми були напоготові. Від повороту чути було то гучніший, то слабший відгомін гуркоту машини. За поворотом уся зграя кинулась на пряму. Одна машина йшла попереду всіх, щільно за нею – друга й третя, а за ними – Кестер. На повороті він обійшов одну й був тепер четвертим.

      З-за хмар виглянуло сонце. Широкими смугами світло й тіні лягли на бігову доріжку, вона раптом стала плямистою, як тигр. Тіні від хмарин ковзали по натовпу на трибунах. Гуркіт моторів проймав нас, наче якась дика музика. Ленц нетерпляче тупцяв на місці, я жував сигарету. Патриція Гольман, роздимаючи ніздрі, як молоде лоша весняного ранку, жадібно принюхувалась. Тільки Валентин і Грау спокійно сиділи, вигріваючись на сонечку.

      Велетенський пульс машин знову застукотів СКАЧАТЬ