Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд страница 13

Название: Тлумачення снів

Автор: Зигмунд Фрейд

Издательство: OMIKO

Жанр: Классики психологии

Серия: Зарубіжні авторські зібрання

isbn: 978-966-03-8736-2

isbn:

СКАЧАТЬ щоразу тісний зв’язок між ними, оскільки світлові цятки й лінії, створювані сигналами з сітківки, ніби накреслювали контурну схему образів, які розум творив у подальших снах. Наприклад, сну, у якому він ясно бачив перед собою і читав друкований текст, передувала поява світлових цяток з сітківки, розташованих на кшталт паралельних ліній. За власними словами дослідника, чітко видрукована сторінка, яку він читав уві сні, розмилася в об’єкт, який у сприйнятті пробудженої свідомості видавався неясним фрагментом друкованої сторінки, побаченим крізь овальний отвір в аркуші з відстані, яка не дозволяла розібрати щось, крім окремих літер. Не відкидаючи важливої ролі центральної нервової системи, Ледд стверджує, що візуальні сни заледве можуть виникати без участі матеріалу, наданого внутрішнім збудженням сітківки. Зокрема – сни, що виникають незабаром після засинання у темній кімнаті; тим часом як під ранок, ближче до пробудження, коли у кімнаті світлішає, джерелом снів стають об’єктивні світлові стимули. Розмаїтий і мінливий характер внутрішніх збуджень сітківки точно відповідає природі мінливих рухомих образів, які виникають у наших снах. Хто зважає на важливість спостережень Ледда, не зможе недооцінити роль суб’єктивних стимулів як джерела снів, оскільки зорові óбрази становлять основний компонент наших снів. Внесок інших чуттів, за винятком слуху, є менш істотним і непостійним.

      3. Внутрішні (органічні) подразники

      Оскільки на разі ми шукаємо джерела сновидінь всередині організму, варто пам’ятати, що майже всі наші внутрішні органи, які у стані здоров’я заледве нагадують нам про своє існування, у подразненому стані – зокрема при захворюваннях – стають джерелом найбільш болісних відчуттів, які слід вважати рівними за силою зовнішнім подразникам. Віковічний досвід з цього приводу відбився у твердженні Штрюмпеля (Strümpell, 1877, стор. 107): «Душа отримує уві сні більш глибокі й осяжні тілесні відчуття, змушена приймати подразники від різних частин тіла, отримуючи враження про зміни, що відбуваються в організмі, про які вона нічого не знає у пробудженому стані». Ще Аристотель зазначав імовірність того, що перші прикмети захворювання можуть виявитись уві сні, завдяки посиленню вражень від внутрішніх подразників, до того як симптоми стануть помітними у пробудженому стані (див. вище), а медичні автори, що заперечували пророче значення снів, не ставили, однак, під сумнів їхню роль як провісників захворювання (див. Simon, 1888, стор. 31, і у багатьох більш ранніх авторів) [26].

      Прикладів діагностичної цінності снів не бракує також у сучаснішій літературі. Так, Ф. Тісьє (Tissié) повідомляє, посилаючись на Р. Артіґа (Artigues, Essai sur la valeur séméiologique du rêve, 1884) про 43-літню жінку зі, здавалось би, досконалим здоров’ям, яка страждала упродовж кількох років на тривожні сни. Згодом медичний огляд встановив у неї початкову стадію серцевого захворювання, яке зрештою погіршило стан пацієнтки.

      Розлади у внутрішніх органах, як видається, впливають СКАЧАТЬ

<p>26</p>

Крім діагностичної цінності, присвоєної снам (наприклад, у творах Гіппократа), слід брати до уваги також їхнє терапевтичне значення в античну добу. У Греції оракулів, що спеціалізувалися на снах, регулярно відвідували хворі у пошуках зцілення. Недужий ішов у храм Аполлона або Асклепія, виконував там різні церемонії, а тоді, очищений обмиваннями, масажем і куріннями, у стані екзальтації, вкладався на шкуру принесеної в жертву тварини. Тоді він засинав і уві сні бачив засоби проти своєї хвороби. Вони представлялися йому у своїй природній формі або у символах і картинах, які потім тлумачили жерці. Детальнішу інформацію про лікувальне

застосування снів у давніх греків див. у Lehmann (1908, 1, 74), Bouché-Leclercq (1879–1882), Hermann (1858, § 41, 262 ff., and 1882, § 38, 356), Böttinger (1795, 163 ff.), Lloyd (1877), Döllinger (1857, 130) (прим. авт. у вид. з 1914).