Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то звірина розірве… як тільки ослабнеш. Так що, годі витріщатися, сідай біля вогню, грійся. Зараз перекусимо, чим Бог послав, і полізеш назад на байдак.

      Зараза… Треба вчиться краще собою володіти. Тепер, з шароварами в руках, дійсно, далеко не втечеш. Краще будь-яких пут затримають.

      Але і плюс у всій цій ситуації теж був. Затягуючи аркан на моїх руках, Крук машинально обмацав свій пояс. Здивувався, коли не виявив там ножа, але, – судячи з того, що мене обшукувати не став, а лише з досадою глянув на річку, – нічого не запідозрив, а втрату зброї списав на безглузду випадковість. Що куди важливіше зв’язаних рук. Та й зв’язаних – одна назва. Гудіні3 звільнився б за пару секунд. Я так не вмію, але не звертайте на мене увагу хвилин п’ять, і «свобода зустріне радісно біля виходу». Кинджал я все ж зумів експропріювати.

      Ще мене сильно порадували слова Крука про ночівлю на борту. Всяко народу там буде менше, та й багаття на палубі байдака точно розводити не стануть. А це значить, навколо буде темрява. Яка, як відомо, друг молоді.

      Я так розмріявся про втечу, що аж здригнувся, коли мені замалим не ткнули в обличчя кусень хліба.

      – Гей, паничу, відчепися ти вже від своїх штанів… – пробурчав Пешта. – Не бійся, не втечуть. На… Не вірю я, що з тебе хоч якийсь зиск буде, але якщо Крук вирішив, краще не перечити. То, кажеш, раніше Полупуда не знав?

      Ох, не люблю я таких задушевних бесід. Відразу згадалося класичне «Базіка – знахідка для шпигуна». Один з плакатів, що прикрашають нашу військову кафедру. І оскільки іншого виходу зістрибнути з теми у мене не було, я квапливо прикрився іншим прислів’ям: «Коли я їм, я глухий і німий». Вихопив у Пешти з рук хліб і жадібно вгризся в окраєць. А щоб на грубість не нарватися, інтенсивно закивав при цьому. Мовляв, усе вірно. Не знав, не бачив, не чув… І взагалі, а хто це?

      – Не квапся, бо вдавишся, – пробурчав розбійник. – А Крук скаже, що я навмисне задушив.

      Демонструючи голод, я і справді перестарався і відкусив більше, ніж варто, і відчував, що цей шматок мені поперек горла встає. Але ж не випльовувати. Перше, – це образа. Можна і по морді заробити. Чоботом. Друге, – хто знає, коли наступного разу годувати будуть? Так що їжею краще не розкидатися. А ось час потягнути можна. Та й запас невеликий зробити не зашкодить.

      Удаючи, що запхав у рота весь окраєць, решту хліба обережно засунув у шаровари.

      Чудовий вид одягу, до слова. Не штани, а чохол автомобільний. Туди не тільки шматок хліба – ще одного такого як я, запросто запхати можна, і тісно не стане. А головне – нічого не загубиться. Внизу, на щиколотках такі ж зав’язки, як на поясі. Щоб штанини в чоботи простіше влазили. В результаті маєш дві, фактично безрозмірні торби. Як ходити з додатковим вантажем? Це вже інше питання. Просто треба знати міру і зайвого в матню не пхати…

      Ну, а шматок хліба, який провалився аж до литки, точно на заваді не стане.

      Пешта ще стояв над душею, чекаючи поки я зможу говорити, але доля в черговий раз розпорядилася інакше і підіграла СКАЧАТЬ