Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ помацав ліжко лівіше, але і під цією рукою також виявилися якісь дошки. Холодні і неприємно слизькі на дотик.

      Так що тут відбувається, врешті-решт?!

      Підкоряючись наполегливій вимозі організму, приклав зусиль, і повіки розсунулися, а я побачив над собою похмуре, затягнуте хмарами небо. І тріпочуче вітрило.

      – О, схоже, панич прокинувся… – пролунав поряд, але поза зором, неприємний, хрипкий голос. – А ще кажуть, ніби шляхтичеві для міцного сну треба не менше трьох перин підстелити. Чуєш, Круку! Може, помилився ти? І ніякий він не княжич?

      – Горня ракії кого хочеш приспить… – пробурчав у відповідь уже знайомий голос. А пам’ять, що поволеньки поверталася, послужливо нагадала про одноокого «пірата». – Чи ти, Хрипуне, вже забув, як кілька днів тому на купі гною за шинком спав?

      Дружний регіт підтвердив, що такий казус з власником хриплого голосу дійсно траплявся. Втім, той і сам не заперечував, бо відповів цілком добродушно.

      – Я ж не про себе… І гнойова купа ще не найгірше місце, де мені доводилося ранок зустрічати. Гей! Барило! Пам’ятаєш Бахчисарайський зиндан?

      – Щоб він згорів… – приєднався до розмови ще хтось. Голос долітав здалеку.

      – Земля і гноївка не горять… – каркнув у відповідь Хрипун. – Це ж там я свій нинішній голос здобув. А до цього кращим співаком у Звенигороді вважався. На свята в церковному хорі співав. Ех… – зітхнув голосно. – Те-пер-то мені в храм дорогу заказано. Стільки нагрішив, що навіть якби захотів покаятися, все не пригадаю.

      Краєм вуха прислухаючись до розмови, я пригадав усе, що трапилося зі мною раніше. І потрапляння в інший час, і козака Василя Полупуда, і наші з ним пригоди. А також ту скорботну мить, коли для запорожця вони закінчилися… назавжди. А для мене стали значно неприємнішими.

      – А ось ми у панича запитаємо… – вирішив звернутися до мене за допомогою Крук. – Мабуть, учений краще в цьому розуміє. Гей, Петре! Чуєш, що питаю?

      Навіть якщо б і чув, з відповіддю довелося б зачекати. Організм, що остаточно прокинувся, так рішуче зажадав полегшення, що я аж застогнав. Жваво схопився на ноги… Застогнав ще раз від пекучого болю, що блискавицею прострелив голову… Але рятівний борт був поруч, залишилося тільки шаровари припустити.

      О!.. Райська насолода…

      Разом зі шлаками з організму вийшла і слабкість. Стало не так гидко на душі, та й в голові трохи прояснилося.

      Іржання десятка луджених горлянок, що супроводжувало процес очищення, навело мене на думку, що чоловічий колектив далекого минулого нічим не відрізняється від тих компаній, у яких мені доводилося бувати раніше. У далекому майбутньому… І, поки мене не почали бити… і навіть не зв’язали, треба набирати очки. Ставати, якщо не своїм, то хоч не ворогом чи порожнім місцем.

      Привів одежу в порядок і повернувся обличчям до човна. Однощоглове вітрильне судно. Полупуд сказав – купецький байдак. Вісім лав. На кожній по парі веслярів. СКАЧАТЬ