Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Мушкети тримайте напоготові. Пешто, Убийвовче, Лютий – підете зі мною. Подивимося, куди цей лайдак запропастився. Не схоже на жарт. Не геть же він божевільний, щоб таке утнути. Але якщо… Своєю рукою дюжину буків відважу. Тиждень на животі спати буде, засранець. Якщо живий ще…

      Розділ третій

      Пошукова група повернулася десь через годину… Не вся. Пішли вчотирьох. Повернулося троє. Крук був сам не свій. Метався по березі і час від часу потрясав кулаками, вигукуючи прокльони. У чию саме адресу, я не розчув. Начебто і близько байдак стояв, а все ж шерех і плескіт течії приглушували частину слів. Та й вітерець знову задув. Додаючи шелест листя до загального шуму.

      – А де Лютий? – необережно поцікавився хтось із тих, що не брали участі в пошуках.

      – Там же, де і Татарчук… – не стримуючись, гаркнув на нього отаман. – Вчиш вас, дурнів, вчиш – а все, мов горохом до стіни! Казав же: триматися разом! Ні – почулося йому щось, вирішив глянути. Навіть не попередив. А йшов позаду. Поки почули хрип, поки прибігли на місце, Лютий вже і ногами не сукав. І це не звір напав. Звернув козакові голову, як курятку. А коли від того місця далі по слідах пройшли – то і Татарчук знайшовся. І теж – обернутий мордою до спини. Не знаю, хто це – але силою його чорти не обділили. Щоб йому на тому світі казани обертати! Ще й шаблю його забрав.

      – Отой «він»… що – один там? – судячи з голосу, запитав Хрипун.

      – Не знаю… – отаман злегка заспокоївся і відповідав вже без зайвої злості, більш розважливо: – Може, і кілька. Але поки ми бачили сліди тільки однієї людини. Убийвовк підтвердить.

      Згаданий слідопит, одягнений в безрукавку з вовчого хутра на голе тіло, лише кивнув.

      – І що? – Хрипун запитально розвів руками, потім виразно схопився за шаблю. – Ми подаруємо цьому шматку лайна життя двох наших товаришів? Утремося і попливемо далі? Ніби нічого не сталося? Радіючи, що прибуток доведеться ділити на пару частин менше? Так?

      Одноокий отаман підступив до надто балакучого розбійника, взяв за обшлаг, підтягнув до себе і, заглядаючи в обличчя, прогарчав:

      – Щось ти занадто голосно каркаєш, Хрипуне! Не забув, хто з нас Крук?! Чи хочеш не тільки охрипнути, але й замовкнути навіки?

      Однак розбійник не злякався.

      – Крук тут один – і він наш отаман! Та якщо отаману наплювати на своїх товаришів… То як би чорному Круку одному літати не довелося.

      – Погрожуєш?! – розлючено заревів одноокий, хапаючись за шаблю. – Ти?! Мені?! Та я…

      – Хочеш зменшити ватагу ще на одного? – несподівано заступився за Хрипуна Пешта. – Що з тобою, отамане? Якщо б я не знав тебе стільки років, подумав би, що ти… злякався.

      Крук тут же забув про Хрипуна, висмикнув з піхов шаблю і стрибнув до другого розбійника. Але, мабуть, за цей час здоровий глузд зумів перемогти лють, і отаман лише штовхнув Пешту плечем. Але так, що той гепнувся на землю.

      – Я теж не перший рік тебе знаю, – буркнув майже дружелюбно. – Тому – живи наразі. Але якщо ще хоч раз відкриєш пащеку…

      Отаман не закінчив. Замість цього СКАЧАТЬ