Пливе човен – води повен. Олег Говда
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пливе човен – води повен - Олег Говда страница 11

СКАЧАТЬ паскудо!

      Якийсь час вишневий гай мовчав, а після звідкись із глибини заростей долетіла відповідь:

      – Я… Юдо… я… Молися, поки ще маєш час… На цей раз живим не втечеш… Буде і чортам празник!

      Голос звучав так, наче по землі стелився. Сичачи і звиваючись, як гадюка. А якщо врахувати, що на березі до цього часу вже неабияк потемніло, і сонце підсвічувало вишняк, перетворюючи його в один кривавий розлив, то не дивно, що розбійники мимоволі позадкували. Деякі навіть у річку забрели. Оскільки багато хто вірив, що нечисть не може переходити через біжучу воду. При цьому навперебій осіняли себе хресним знаменням. Геть-чисто чернечий орден чи група паломників, а не розбійницька ватага.

      – Свят, свят, свят… – пробурмотів і керманич. – Пресвята Богородице Діво Маріє, спаси і помилуй… Невже Полупуд з мертвих встав?.. Чи у Баби коса притупилася? Тіпун мені на язик.

      «Що?! Мені не причулося? Він сказав – Полупуд?.. Він, справді, сказав – Полупуд?! Матусенько рідна! Василь живий?! Абзац… Але яким чином? Я ж сам бачив, як… Стоп! А що я бачив? Як запорожець після пострілу за борт упав? Так «після» не означає «внаслідок»! Ура! Тепер я точно не пропаду. Василь повернувся за мною! Ось це друг вірний, я розумію! Сам гинь – а товариша виручай! Справжній побратим!.. Побратим?»

      Тут мене щось немов під ребро кольнуло і защеміло серце.

      «Адже Крук теж щось про побратима згадував? Виходить, вони з Полупудом колись побраталися, а тепер – смертельними ворогами стали? Ну, то й що? У житті різне трапляється… Батько на сина, дочка на матір руку піднімає… Нічого з висновками поспішати? Як слушний час настане – Василь сам усе пояснить. Якщо захоче, звісно… А зараз, головне, триматися на сторожі і бути до всього готовому. Навряд чи запорожець вирішив самотужки всю ватагу розбійницьку порішити. Хоча, з нього станеться. Придумає якусь хитрість. А мені її треба вчасно розпізнати і діяти відповідно!»

      Поки я радів і занурювався у мрії, любовно погладжуючи через штанину і халяву вкрадений кинджал, на березі щось відбувалося. На відміну від решти розбійників, Крук навіть повеселішав. У всякому разі, тримався одноокий отаман тепер набагато впевненіше і спокійніше, ніж кількома хвилинами до цього. Він навіть присів біля вогнища і неквапливо підкинув хмизу в полум’я.

      Потім знову подивився на зарості.

      – І як же тобі вдалося обдурити чортів, Василю? Що вони погодилися випустити тебе з пекла?

      Крук більше не кричав. Говорив рівно. Навіть до мене не кожне слово долітало. Але Полупуд почув. І відповів. Теж звичайним голосом. Без зміїного шипіння.

      – А я пообіцяв їм натомість іншу душу надіслати… Значно чорнішу… Як дьоготь.

      – Всього лише? – розсміявся одноокий. – То виходь. Час нам і справді закінчити ту давню історію. Хоч на ножах, хоч на шаблях… Обіцяю, між нами ніхто не встряне. А ти знаєш, Василю, моє слово вірне.

      – Знаю… – після нетривалої паузи відповіли зарості. – Як тільки земля носить такого виродка? Не розступиться СКАЧАТЬ