Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його прохання, рясно вкриті кривавими плодами гілки розсунулися, випускаючи з заростей міцну чоловічу постать.

– ♦ —

      Сумнівів не залишилося – це справді був Василь Полупуд, товариш Мінського куреня Війська Низового Запорозького. Живий і цілісінький, наскільки я міг судити на віддалі. Як йому це вдалося – незрозуміло?! Але, так чи інакше – факт у натуральну величину.

      – Обніматися, сподіваюся, не будемо… – глузливо промовив Крук. – Хоч і довгенько не бачилися, та як на мене – і довіку б не зустрітися.

      – Я теж тебе не шукав… Вважав мертвим… – відказав Василь, оголюючи шаблю. – Але раз побачилися, значить, так угодно Господу. Мабуть, і справді, пора тобі… Зачекалися на тому світі, Юдо.

      – Багатьох я в землю поклав, – отаман розбійників теж видобув зброю. – Уже й рахунок втратив. Може, з сотню, а може, і більше. Але, віриш, нікого з такою насолодою не вбивав, як зроблю це зараз.

      Полупуд у словесну перепалку вступати не став, а лиш махнув шаблею навхрест, щоб приноровитися до балансу чужого клинка, і рушив уперед.

      Крук теж не барився. Люто закричавши, він кинувся на супротивника, з ходу завдаючи цілу серію ударів. Клинки вдарилися з сухим стукотом раз, другий, третій… Після чого отаман відскочив і подивився на ліве плече. Трохи вище ліктя на сорочці з’явилося темна смуга.

      – Ось як?.. Бачу, ти час не марнував…

      – Власне. А ось ти колишню вправність втратив. Ну, воно і зрозуміло – беззахисних торговців і переселенців грабувати то не з бусурманами воювати, чи не так? Твої жертви більше про пощаду молили, ніж за зброю бралися.

      Крук змовчав, але коли кинувся вперед, – шабля замигтіла з подвоєною швидкістю. І нестримний натиск таки досяг успіху. Бо коли бійці розійшлися в черговий раз, схожа смуга тканини, що темнішала від крові, тепер перекреслила сорочку на грудях Полупуда.

      – А на це що скажеш? – хвалькувато зауважив Крук.

      – Раз на рік і мудрець дурнем буває… – знизав плечима запорожець. – Вважай, розім’ялися. Тепер можна і серйозно потрудитися.

      Полупуд знову кілька разів махнув шаблею навхрест, мабуть, чужа зброя чимось йому не подобалася. Може, баланс поганий, або рукоять не так лежить, але нічого не поробиш – іншої немає. Потім злегка присів, і так, на напівзігнутих ногах, немов пританцьовуючи, пішов на супротивника.

      Крук теж підібрався, і вперше за весь час не атакував, а прийняв захисну стійку.

      – Х-ха!

      Клинки застукотіли так густо, немов барабан дріб відбивав. Майже зливаючись в один безперервний звук. І коли раптом настала тиша, то стало чутно хрипкий подих, а Крук позадкував, тримаючи шаблю опущеною вниз. При цьому ліва рука отамана повисла батогом.

      – Молися, якщо хочеш… – запорожець теж дихав важкувато, але голос його при цьому звучав навіть урочисто. Не переможно, не зловтішно, як можна було сподіватися, а саме так – з тихим сумом. Як вимовляють останнє слово на могилі людини, котра при житті не заслужила СКАЧАТЬ