Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якщо не розіб’ється в друзки, то засяде намертво. І однаково затоне, бо річка не відпустить здобич – розіб’є, розшарпає непорушне суденце.

      Гм, отже заразна штука… Недарма кажуть, що спільні тривоги об’єднують.

      Мені яка різниця? Навпаки, радіти повинен затримці. Адже в кінці шляху нічого хорошого не буде. А поки пливемо, ще є шанс… Так що годі витріщатися на берег, а поки нікому до мене немає діла, треба роздивитися – може, побачу щось помічне для втечі? Не зібрався ж я й справді в Туреччину на ПМЖ? Там зараз зовсім не Європа… Ататюрк фески ще не відмінив. І нічого, крім рабського нашийника, мене там не чекає.

      Ну що, роздивився? Легше стало? Лантухи та тюки… Ретельно упаковані і обв’язані товстими мотузками. Десяток великих бочок… Літрів на двісті, не менше. Я б помістився. Ще плетені з лози кошики. Теж доволі великі… Але вже не так ретельно упаковані. Мабуть, там менш цінний вантаж. Або – повсякденні запаси. Типу, провізії. Тому далеко і не ховають. І все, більше нічого. Ні гвіздка, ні тріски, ні обривка мотузки. Чисто, наче щойно генеральне прибирання закінчили.

      Зброї, до слова, теж ніде не видно…

      У тому розумінні, що окремо не лежить. Кожен розбійник при собі тримає. Склавши під лаву. Так що не варто і мріяти. Я ніколи не вважав себе слабаком, але ці хлопці відкрутять мені голову, як курятку, і навіть не спітніють. З Полупудом їм не змагатися… хіба що тільки Круку… але і решту теж Господь силою не обділив.

      – Табань! – закричав керманич. – Парус прибрати! Ворушіться, ледащо! Грім трасне, кров по стінах! Телята вим’я швидше знаходять! Разом! Або я вам весла в зад засуну, остолопи царя небесного! Тіпун мені на язик!

      Погроза подіяла, чи веслярі теж мали не малий досвід, але команду виконали дружно, впевнено. Байдак на мить завмер, немов приміряючись, а потім стрибнув вперед і… розмірено захитався в майже непомітній заплаві. Рибалкам добре знайомі такі місця. Метр-два далі течія мчить, як скажена, а тут – попри берег, поплавок стоїть, наче прив’язаний. Поки риба не торкне наживку, навіть не ворухнеться.

      Знав це місце Тіпун чи вгадав, користуючись досвідом, але човен плавно підійшов лівим бортом до берега, обернувшись носом проти течії. А вже у наступну хвилину двоє розбійників зістрибнули в воду і потягли на берег причальні кінці. Мить, і з протилежного борту бухнули в річку здоровенну каменюку – встали на якір.

      – Слава Ісусу Христу, – перехрестився Тіпун.

      Його слова могли б здатися комічними, якби не оглушливий гуркіт грому, котрий саме вшкварив так, що аж вуха заклало. А потім небо розпанахала сліпучо-біла блискавка… після котрої аж в очах на мить потемніло.

      Я не двієчник, знаю, що швидкість світла більша за швидкість звуку, і ми повинні спостерігати спершу спалах і лише потім гуркіт, але зараз було саме так. Ну, або першу блискавку я проґавив. Ось тільки вони були такі потужні, яскраві і лапаті, що навіть сліпий би побачив. Справжнісінький шторм… Одна втіха – вітер вщух. Наче й сам злякався такого розгулу стихії.

СКАЧАТЬ