Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

      Приблизно за півгодини, як і передбачав моряк, кілька тетеруків наблизилися до вудок. Вони підстрибували, клювали землю і, здається, не підозрювали про присутність мисливців. Тоді Пенкроф легенько посмикав кінці вудок, щоб черв’яки здавалися ще живими. Це привернуло увагу птахів, і вони заходилися клювати черв’яків. Троє пожадливих тетеруків проковтнули наживку разом з гачками. А Пенкроф цього тільки й чекав. Різким рухом руки він «підсік» здобич, і лопотіння крил засвідчило, що птахи спіймані.

      – Ура! – вигукнув моряк, вискакуючи із засідки і кидаючись до птахів.

      Герберт заплескав у долоні. Він уперше в житті бачив, як птахів ловлять на вудку. Але Пенкроф скромно зізнався, що хоча він раніше використовував цей спосіб, усе ж придумав його не він.

      Тим часом вечоріло, і треба було вертатися. До того ж полювання вдалося. Зворотний шлях пролягав униз за течією річки. Заблукати було неможливо, і до шостої вечора, неабияк натомлені походом, Пенкроф і Герберт підійшли до Комина.

      Розділ VІІ

      Замислений Ґедеон Спілет, схрестивши на грудях руки, нерухомо стояв на мілині й дивився на океан. На обрії просто на очах росла, швидко насуваючись і закриваючи все небо, чорна грозова хмара – провісниця бурі. Кореспондент навіть не помітив, коли повернулися Пенкроф і Герберт.

      – Здається, нас чекає неспокійна ніч, містере Спілет, – сказав моряк.

      Ґедеон Спілет жваво обернувся до нього і зненацька спитав:

      – Як ви гадаєте, на якій відстані від берега хвиля змила з аеростата нашого Сайруса Сміта?

      Моряк на мить замислився і сказав:

      – Не далі, ніж за два кабельтові.

      – А скільки це – кабельтов? – поцікавився Ґедеон Спілет.

      – Шістсот футів.

      – Отже, Сайрус Сміт зник за тисячу двісті футів від берега?

      – Десь так, – відповів Пенкроф і додав, що течія могла віднести труп далеко вбік від цього берега.

      – Тож ви переконані, що інженера таки поглинула морська безодня?

      – На жаль, так.

      – Попри всю мою повагу до вашого морського досвіду, Пенкрофе, – мовив кореспондент, – я вважаю, що у зникненні Сміта і його собаки – живі вони чи мертві – є щось незрозуміле й неймовірне.

      – Ех, хотів би і я так думати,– зітхнувши, сказав моряк. – Та, на жаль, я вже не сумніваюся в загибелі нашого супутника.

      Потім Пенкроф заходився куховарити. Сьогодні він вирішив приготувати на вечерю щось поживніше, адже всім треба було відновити сили. Зв’язку куруку відклали на завтра, а сьогодні моряк обскуб двох тетеруків. Незабаром нашпилена на рожен дичина смажилася над вогнищем.

      До сьомої години вечора Наб іще не повернувся. Його тривала СКАЧАТЬ