Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ легенько кивнув головою і ніби задрімав. Кореспондент порадив тим часом злагодити ноші, на яких можна було б донести інженера до Комина. Наб, Пенкроф і Герберт вийшли з грота і попрямували до високого пагорба, на вершині якого росли кілька чахлих деревцят. Дорогою моряк усе повторював:

      – Острів чи материк! Знайшов про що думати, коли з самого ледве дух не вийшов! От дивна людина!

      Зійшовши на вершину пагорба, Пенкроф із товаришами обламали кілька найгрубших гілок на морській сосні. Відтак змайстрували з них ноші, вистелили їх травою і листям. Утворилося доволі зручне ложе.

      Була вже десята ранку, коли моряк, Герберт і Наб повернулися до інженера, біля якого невідлучно сидів Ґедеон Спілет.

      Сайрус Сміт, прокинувшись від сну чи, радше, від забуття, підвівся, озирнувся навкруги, ніби запитуючи, куди він потрапив.

      – Чи можете ви вислухати мене, Сайрусе? Це вас не стомить? – запитав кореспондент.

      – Можу, – відповів інженер.

      – Мені здається, – перервав їх моряк, – що містер Сміт охоче вислухає вас, коли трохи підживиться цим желе із тетерятини. Їжте, містере Сміт! – додав він, простягаючи інженерові щось і справді схоже на желе.

      Залишки печені поділили між товаришами: усі вже добряче зголодніли, тож сьогоднішній сніданок здався їм аж надто мізерним.

      – Нічого, – сказав моряк, – у Комині на нас чекає вдосталь їжі. Хочу вам повідомити, містере Сміт, що там, на півдні, у нас є справжнє житло з кімнатами, ліжками, пічкою, а в кухні – кілька дюжин пташок, яких Герберт називає куруку. Ваші ноші готові, і щойно ви трохи піддужчаєте, ми перенесемо вас у наш притулок.

      – Дякую, друже! – відповів інженер. – Дайте мені кілька годин, щоб я зміг трохи очуняти, і тоді зможемо вирушати. Говоріть, будь ласка, Спілете, я слухаю вас.

      Кореспондент почав розповідати інженерові про події, про які той іще не міг знати: як повітряна куля востаннє злетіла вгору, як упала на цю невідому землю, що здається не заселеною людьми, як вдалося знайти Комин, як усі шукали інженера, а найбільше – його відданий Наб, про подвиг вірного Топа…

      – Але, – усе ще слабким голосом запитав Сайрус Сміт, – хіба не ви підібрали мене на березі?

      – Ні, – відповів кореспондент.

      – І не ви принесли мене до цього грота?

      – Ні.

      – Справді, якось усе це дивно! – мовив інженер, потроху оживаючи і з усе більшим зацікавленням слухаючи розповідь.

      – Але, – вів далі моряк, – ми досі не знаємо, що трапилося з вами після того, як вас хвилею змило з повітряної кулі.

      Та Сайрус Сміт мало що пам’ятав. Хвилею його відірвало від аеростата. Спершу він пірнув у море на кілька футів. Коли ж виринув на поверхню, то помітив поруч якусь живу істоту, що борсалася в розбурханих хвилях. Це був Топ, що кинувся в море слідом за ним – рятувати свого господаря. Коли інженер подивився вгору, він не побачив у небі кулі: СКАЧАТЬ