Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ острівець, сумний притулок морських птахів, пов’язаний з якимось більшим архіпелагом? Зараз важко було сказати… Проте гострий зір моряка, який звик вглядатися в нічну пітьму, помітив на заході примарні обриси якоїсь гористої землі. Перевірити, чи не помилився Пенкроф, було неможливо. Пошуки інженера довелося відкласти до ранку.

      – Мовчання Сайруса ще нічого не означає, – сказав кореспондент. – Може, він поранений, оглушений… або непритомний. Тож не зневіряймося!

      Моряк запропонував розкласти де-небудь на острівці багаття, яке стало б дороговказом для інженера. Та ні дерев, ані бодай сухого хмизу не знайшли. Каміння й пісок – усе, що було навколо.

      Потягнулися довгі сумні години чекання. Ніч запала холодна. Бідолашні втікачі хапали дрижаки й цокотіли зубами, але, здавалося, не помічали дошкульної холоднечі. Забувши про втому, вони блукали по безлюдному острівцю й повсякчас поверталися до його північного краю, що був найближче до місця катастрофи. Вони то кричали, то, затамувавши подих, знову прислухалися, чи не відгукнеться хто з морських просторів. Море поступово стихло, і тоді на гучний Набів поклик один раз ніби відповіла луна. Герберт звернув на це увагу Пенкрофа.

      – Отже, десь поблизу є якась земля, – сказав він. Моряк ствердно кивнув.

      Приблизно о пів на сьому ранку туман, що кілька годин тому обліг усе довкола, нарешті почав розвіюватися. Він згущався вгорі, зате рідшав унизу. І поступово острівець постав перед утікачами увесь, ніби виринув із хмар. Потім показалося й море, безкрає на сході й оточене скелястим берегом на заході. Цей берег відокремлювала від острівця вузька протока з доволі стрімкою течією.

      Зненацька Наб, жодним словом не обізвавшись до своїх супутників, мерщій кинувся в бурхливу воду й поплив на той бік. Кореспондент зібрався й собі податися за ним слідом.

      – Стривайте! – зупинив його Пенкроф. – Ви хочете перепливти протоку?

      – Так, – відповів Ґедеон Спілет.

      – Послухайте мене, не поспішайте! Наб і сам зможе допомогти своєму хазяїнові. Якщо ми зараз спробуємо перепливти протоку, течія віднесе нас в океан. Вона надзвичайно сильна. Але я певен, що її сила значно зменшиться, коли настане відплив. Перечекаймо трохи. Можливо, тоді ми зможемо навіть перейти на той бік убрід.

      А мужній Наб тим часом змагався зі стрімкою течією, перетинаючи протоку навскоси. Його лискучі чорні плечі здималися над водою з кожним помахом рук. Набу знадобилося понад півгодини, аби подолати півмилі, що відділяли острівець від суходолу, і за цей час течія віднесла його на кілька миль убік від місця, з якого він стрибнув у воду. Діставшись, нарешті, до суші біля підніжжя прямовисної гранітної стіни, він струснув із себе воду і побіг берегом до скель, що виступали в море.

      Його супутники, затамувавши подих, спостерігали за відчайдушною спробою вірного слуги, і тільки коли той зник з поля зору, пильніше оглянули клаптик землі, що з примхи долі став їхнім прихистком.

      Вони сяк-так поснідали черепашками, які знайшли в піску. СКАЧАТЬ