Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ має ж тут бути хоч якась ущелина, у якій можна було б перебути ніч.

      – Рушаймо, мій хлопчику!

      І вони попрямували попід прямовисною гранітною кручею. На превеликий жаль, у ній не було жодної заглибини, яка могла б згодитися змученим людям. Над нею кружляли зграї морських птахів, здебільшого різних представників родини сивкових, з подовженим, загнутим на кінці дзьобом, галасливих і зовсім не полоханих. Вочевидь, люди вперше порушували їхній спокій. Одним пострілом рушниці можна було б укласти кількох цих птахів. Але щоб вистрілити, потрібна була рушниця, якої ані Пенкроф, ані Герберт не мали.

      Невдовзі юнак помітив на деяких скелях цілі гірлянди водоростей. Серед їх слизької маси він знайшов кілька скойок.

      – Це ж устриці! – вигукнув моряк. – Вони замінять нам яйця!

      – Ні, – заперечив Герберт, уважно розглядаючи молюсків, що налипли на поверхню скель, – це літодоми.

      – Але ж вони їстівні?

      – Цілком.

      – Отже, їстимемо цих літодомів!

      Моряк міг довіряти Герберту. Хлопчина був добряче обізнаний у природознавстві. Його змалечку неабияк вабила ця наука.

      Попоївши досхочу молюсків, моряк і юний натураліст відчули ще більшу потребу – втамувати спрагу, тому з особливим запалом заповзялися шукати прісну воду. Кроків через двісті вони побачили ту ущелину в скелях, у якій, на думку Пенкрофа, ховалося гирло річки. Справді, поміж двох прямовисних кам’яних скель, що розкололися, ймовірно, від вулканічного поштовху, протікала невелика, але повновода річечка. Через півмилі вище за водою вона круто повертала і зникала в густих чагарниках.

      – Маємо воду, а ген там – дрова! – зрадів моряк. – Бачиш, Герберте, нам залишається тільки знайти дім!

      Спробувавши воду і переконавшись, що вона прісна, вони заходилися шукати якийсь притулок у скелях, але марно: гранітна стіна скрізь була однаково гладенька і неприступна. Але біля самого гирла річки, вище за лінію припливу, вони виявили не печеру, а нагромадження величезних брил, які часто можна бачити на скелястих узбережжях. Здалеку здавалося, ніби якийсь велетень склав із них величезний комин.

      Пенкроф із Гербертом заглибилися в піщані коридори цієї криївки, створеної природою. Тут було удосталь світла, але ж і вітер безперешкодно вривався всередину крізь щілини між камінням. Проте Пенкрофу спало на думку загородити коридор у кількох місцях піском та уламками каменів. На плані ці коридори нагадували б друковану літеру &, що означає et caetera (латиною – «і таке інше»). Відгородивши верхню петлю літери від західного вітру, у її нижній частині можна було б непогано влаштуватися, як у затишному коминку.

      – Отже, маємо й житло! – сказав моряк. – Тож ходімо по дрова!

      І Герберт із Пенкрофом подалися вгору берегом річки, де змогли швидко зібрати чималу купу хмизу. Тепер треба було якось доправити його до знайденого житла. Оскільки сухий хмиз горить швидко, удвох наносити звідси до Комина необхідну СКАЧАТЬ