Таємничий острів. Жюль Верн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ впізнати. Хлопець не сумнівався, що його хазяїн мертвий.

      – Сайрус іще живий, – сказав Ґедеон Спілет.

      Потім на коліна став Пенкроф, і його вухо також уловило ледь чутне серцебиття і слабке дихання.

      Кореспондент попросив Герберта принести води. За сотню кроків від входу до печери юнак знайшов прозорий струмочок, що пробивався крізь піски. Але під рукою не знайшлося жодної черепашки, в яку можна було б набрати воду. Тоді він намочив у струмку свого носовика й хутко повернувся в печеру.

      Усього кілька краплин свіжої води подіяли майже миттєво. Зітхання вихопилося з грудей Сайруса Сміта. Гербертові здалося навіть, що він намагається щось сказати.

      – Ми врятуємо його! – впевнено мовив Спілет.

      Ці слова повернули Набові втрачену надію. Він роздягнув свого хазяїна, щоб оглянути, чи немає на його тілі ран. Найретельніший огляд не виявив жодної подряпини чи бодай синця. Це було дивно, адже Сайруса Сміта пронесло крізь буруни. Та цю загадку вони розгадають пізніше. Коли Сміт зможе говорити, він розповість, що з ним сталося. Зараз необхідно було повернути його до життя. Ґедеон Спілет запропонував розтерти постраждалому все тіло. Пенкроф негайно зняв сорочку і заходився енергійно розтирати нею інженера. Зігрітий таким активним масажем, Сайрус Сміт ледь ворухнув рукою. Його дихання стало більш розміреним.

      Наб розповів, як він знайшов Сміта. Напередодні, покинувши Комин удосвіта, він пішов уздовж берега на північ тими самими місцями, де вже проходив одного разу. Там – Наб зізнався, що робив це вже без жодної надії, – він іще раз почав оглядати пісок і скелі, намагаючись побачити бодай найменші сліди, які могли б допомогти йому знайти хазяїна. Особливо уважно дошукувався він слідів у тій частині берега, яку не покриває вода під час припливів, адже припливи й відпливи змивають з піску будь-які сліди. Отже, Наб, не сподіваючись знайти свого хазяїна живим, довго, але безуспішно шукав бодай його тіло. Він вирішив пройти ще кілька миль уздовж берега.

      – Я пройшов іще дві милі, обійшов усі рифи, що оголилися з відпливом, і вже не сподівався щось знайти, аж раптом близько п’ятої години вечора побачив на піску сліди людини.

      – Людські сліди?! – скрикнув Пенкроф.

      – Так!

      – І ці сліди починалися аж коло рифів? – спитав кореспондент.

      – Ні, – відповів Наб. – Вони починалися там, де закінчується лінія припливу. Сліди за цією лінією, мабуть, змило відпливом. Побачивши їх, я ніби збожеволів. Сліди були зовсім чіткими і вели до дюн. Приблизно чверть милі я біг по них, обережно ступаючи, щоб не стерти. А вже хвилин за п’ять чую – ніби собака гавкає… А це ж наш Топ. Він, розумник, і привів мене сюди, до мого хазяїна!

      Насамкінець Наб розповів, як він побачив бездиханне інженерове тіло і як йому стало нестерпно боляче, яка туга огорнула його серце. Марно шукав хлопець у тілі Сміта хоч якихось ознак життя. Усі його зусилля привести інженера до тями були марними. СКАЧАТЬ