Убий мене нiжно. Никки Френч
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Убий мене нiжно - Никки Френч страница 9

Название: Убий мене нiжно

Автор: Никки Френч

Издательство: Ранок

Жанр: Триллеры

Серия:

isbn: 978-617-09-5840-2

isbn:

СКАЧАТЬ я повернулась до офісу, то була приголомшена, але зараз моя свідомість була ясною як ніколи, мене переповнювала енергія. Наступну годину я розмовляла з Джованною і потім зробила дюжину дзвінків – і всі у справі, без зайвих балачок. Я повернулась до людей, домовлялася, збирала дані. Зателефонувала Сильвія, хотіла побалакати, але я сказала, що побачусь із нею завтра або післязавтра. Чи є в мене плани на вечір? Так. Зустріч. Я відправила кілька повідомлень, розібрала папери на своєму столі. Колись у мене взагалі не буде столу, і тоді я встигатиму вдвічі більше.

      Я глянула на годинник. За п’ять хвилин шоста. Зайшов Майк, я шукала свою сумку. Завтра перед сніданком у нього конференц-зв’язок і йому треба обговорити деякі речі.

      – Я трохи поспішаю, Майку. У мене зустріч.

      – З ким?

      Спочатку я хотіла прикинутися, що зустрічаюсь із кимось з лабораторії, але проблиск інстинкту самозбереження не дав мені цього зробити.

      – Це особисте.

      – Співбесіда з працевлаштування?

      – У такому вигляді?

      – Так, вигляд у тебе трохи пом’ятий.

      Він більше нічого не сказав. Він, певно, подумав, що в мене візит до гінеколога чи щось таке. Але він і не вийшов.

      – Це займе всього секунду.

      Він сів і дістав свої нотатки, які ми повинні розібрати пункт за пунктом. Мені треба було перевірити один чи два самій і подзвонити стосовно решти. Я пообіцяла собі ні в якому разі не дивитися на годинник. Яка взагалі різниця? Нарешті виникла пауза, і я сказала, що мені вже дійсно треба йти. Майк кивнув. Я подивилась на годинник. Двадцять чотири хвилини на сьому. Двадцять п’ять. Я не поспішала, навіть коли Майк вийшов. Я йшла до ліфта і думала про те, що добре, що речі прояснилися самі собою. Краще так, усе забудеться.

      Я лежала поперек ліжка головою на животі Адама. Його звали Адам. Він сказав мені в таксі. Це майже єдине, що він мені сказав. Піт стікав по моєму обличчю. Я відчувала піт усюди: на спині, на ногах. Моє волосся було вологе, і я відчувала піт на його шкірі. У його квартирі так жарко! Як у січні може бути така спека будь-де? У мене в роті не проходив крейдяний присмак. Я піднялася і подивилася на нього. Його очі були напівзакриті.

      – Є щось попити? – сказала я.

      – Не знаю, – сказав він сонно. – Може, підеш подивишся?

      Я встала і пошукала поглядом, у що б мені загорнутися, а потім подумала: «Навіщо?» Квартира була майже порожня. Ця простора кімната, в якій лише ліжко, і ванна, де я купалась, і маленька кухня. Я відкрила холодильник: пара наполовину вичавлених тюбиків, декілька баночок, пакет молока. Випити нема чого. Мені стало трохи холодно. На полиці було щось схоже на помаранчеву есенцію для приготування напоїв. Я не пила такого напою, який розводять водою, з самого дитинства. Я знайшла склянку і намішала, відпила трохи, добавила ще води і повернулася до спальні, вітальні чи як там зветься ця кімната. Адам сидів у ліжку, спершись на узголів’я. На мить СКАЧАТЬ