Название: Убий мене нiжно
Автор: Никки Френч
Издательство: Ранок
Жанр: Триллеры
isbn: 978-617-09-5840-2
isbn:
– Вибачте. Поступіться місцем, будь ласка, цій жінці.
Він подивився розгублено, обурено.
– Їй треба сісти.
Він встав, і мати протиснулась і опустилась між двома розгорнутими «Гардіан»[8]. Малюк продовжував кричати, а вона продовжувала дивитися перед собою скляними очима. Чоловік тепер міг почуватися благодійником.
Я з радістю вийшла на своїй зупинці, хоча мене зовсім не радував день попереду. Коли я починала думати про роботу, я впадала в летаргію, мої кінцівки наче важчали, а мозок вкривала пліснява. На вулиці було зимно, із кожним видихом в мене з рота йшов пар. Я щільніше замотала шарф навколо шиї. Треба було шапку вдягти. Можливо, на кава-брейку мені вдасться вислизнути і купити собі черевики. Люди навколо мене, нахиливши голови, поспішали до своїх офісів. Треба нам із Джейком в лютому кудись поїхати, кудись, де сухо і спекотно. Куди завгодно, тільки б подалі від Лондона. Я уявила білий пісок на пляжі і блакитне небо, і себе в бікіні, струнку і засмаглу. Я передивилася забагато реклами. Я завжди носила суцільний купальник. Ох. Джейк завжди тролить мене через економію.
Я зупинилася на пішохідному переході. Вантажівка проревіла повз. Я і голуб синхронно відскочили. Я мигцем побачила водія, він сидів високо у своїй кабіні і не звертав уваги на людей внизу, які пленталися на роботу. Наступна машина зі скрипом загальмувала, і я ступила на дорогу.
З іншого боку дорогу переходив чоловік. Я помітила, що він був у чорних джинсах і чорній шкіряній куртці, а потім я подивилась йому в обличчя. Я не знаю, хто з нас зупинився першим. Ми обидва стояли посеред дороги і витріщались одне на одного. Здається, сигналили машини. Я не могла поворухнутися. Здавалося, ми стоїмо так вічність, але пройшло кілька секунд. Я відчула пустоту і холод у животі і не могла вдихнути на повні груди. Знову сигнал. Хтось щось прокричав. У нього були неможливо блакитні очі. Я продовжила переходити дорогу, він також, і ми пройшли повз, у сантиметрі, очі в очі. Якби він торкнувся мене, я думаю, я б розвернулася і пішла за ним, але він не зробив цього, і я дійшла до тротуару одна.
Я пройшла трохи в бік будинку, у якому був офіс компанії «Дракон», потім зупинилась і обернулась. Він усе ще був там, дивився на мене. Він не посміхався і не робив нічого. Я через силу змусила себе відвернутися, його погляд притягував мене. Коли я підійшла до обертових дверей офісу і штовхнула їх, я останній раз подивилась на нього. Він пішов, чоловік з блакитними очима. СКАЧАТЬ
8
«Guardian» – щоденна британська газета.