Убий мене нiжно. Никки Френч

Чтение книги онлайн.

      Шановний читачу!

      Спасибі, що придбали цю книгу.

      Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

      Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

      Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

      Присвячується Керсті і Філіпу

      Він розумів, що помирає. У голові маячила думка, що він повинен не хотіти помирати. Йому треба щось зробити, щоб врятуватися, але він не знав, що саме. Можливо, він вигадав би, якби усвідомив, що сталося. Якщо хуртовина вщухне. Сніг і вітер так довго сікли його, що він майже перестав реагувати на холод і звуки, його обличчя перестало пекти. Навіть просто вдихнути повітря на висоті вісім тисяч метрів над рівнем моря, де не планувалося проживання людини, – це вже боротьба, не кажучи про передсмертні муки. Його кисневі балони давно спустіли, клапани обмерзли, маска лише заважала.

      Йому лишалися хвилини, щонайбільше – години. Але до ранку він точно помре. Що ж, так тому і бути. Він був спокійний, його хилило на сон. Під шарами вітрозахисного нейлону, гортексу, вовни і поліпропілену він відчував, як прискорено, вдвічі швидше, ніж зазвичай, б’ється його серце – немов в’язень відчайдушно гамселить у стінку грудної клітки. А мозок, навпаки, був кволий і затуманений. І це неправильно, бо їм усім треба бути бадьорими, рухатися, доки не прийде допомога. Він знав, що треба сісти, встати, сильно поплескати в долоні, розбудити своїх супутників. Йому було занадто затишно. Так добре було лягти відпочити нарешті. Він уже давно стомлений.