Новини. Андрій Войніцький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ росте, поповнюючись новими рекрутами. Панує атмосфера свята. Всі ніби чогось чекають.

      Якби хтось авторитетний в той момент дав рішучий наказ атакувати мерію, у страйкарів були б усі шанси її захопити, проте в ті роки захоплення адміністративних будівель ще не ввійшло в моду. В той день під мерією зібралося близько трьох тисяч невдоволених людей. Натовп гомонів, періодично викрикуючи: «Ганьба!» і «Поверніть наші гроші!». Міліція і «Беркут» у повній бойовій викладці, хіба що без автоматів, перекрили вхід у мерію подвійним ланцюгом. Я дістав редакційний телефон з потужною камерою і почав стрімити акцію протесту, – все, що тут відбувалося, ми транслювали на сайті в режимі реального часу.

      Страйкарі нарешті припаркували на узбіччі бортову «Газель», з відкритого кузова зробили імпровізовану сцену. На кузові встановили мікрофон і величезну колонку, яка видавала просто божевільний звук на пів-Сумської. На сцену незграбно виліз сивий чолов’яга в чорній водолазці і куртці зі штучної шкіри, схопив мікрофон, після чого голосно і смішно в нього подув. За ним тріпотіли прапори – червоно-біло-чорний з написом «Армія спасіння народу» і саморобне чорне полотнище з білим словом російською: «ДОЛГ».

      – Я звертаюся зараз до всіх робітників міського електротранспорту! – хрипко гукнув чолов’яга в натовп. Усі притихли.

      Виступаючий, здається, і сам здивувався від ефекту, до якого призвели ці прості слова, тому заговорив сміливіше, зі зростаючим обуренням:

      – Нам кажуть, що нема грошей! А ви знаєте, що сьогодні Потапов був у другому депо і обіцяв усім, хто вийде на лінію, одразу дві зарплати?

      Натовп відгукнувся бадьорими криками: «Не було такого!», «Було, було!», «Сволота!», «Скотиняка!».

      – Значить, є гроші! – прокричав оратор з надривом. – Є гроші! Але їх просто не хочуть нам віддавати! Тому я прошу вас, колеги, не згоджуйтесь за дві зарплати виходити!

      З натовпу почулися безладні вигуки: «Ні!», «Не погодимося!»

      – Поки ми всі свої гроші не отримаємо, будемо стояти тут! До нас ставляться, як до бидла! Так давайте покажемо, що ми люди! Давайте доб’ємося свого!

      Знову вигуки: «Правильно!», «Давайте!», «Страйк!», з лівого краю натовпу зааплодували. Я обвів панорамою сцену, знімаючи всіх цих погано вдягнених, голодних, задавлених щоденною нудною працею, часто-густо вже п’яних людей, котрих першим ділом обманює будь-яка нова влада. Вони ненавиділи шахраїв, але завжди голосували саме за них.

      На кузов «Газелі» видерся лідер руху «Армія спасіння народу», депутат з Києва і кандидат у президенти Олексій П., одягнений підкреслено непомітно, проте шалено дорого, що відразу кидалося в очі. Він був здоровий, бадьорий, підтягнутий, увесь його зовнішній вигляд, аж до маленької зморшки над презирливою губою, сигналізував про те, що він з іншого класу, з касти елоїв, яка не має з цими бідаками нічого спільного.

      Натовп із повагою замовк. П. заговорив, і з кожним його словом у мені росла відраза цієї вистави, хоча говорив він наче й правильні речі.

СКАЧАТЬ