Новини. Андрій Войніцький

Чтение книги онлайн.

      – Підсудний Захарченко, я прошу вас не перебивати свідка! Після його, а точніше, її свідчень у вас буде можливість поставити всі питання, які вас цікавлять…

      – Це важливо! – наполягав Захарченко.

      Сивий розвів руками, як учитель, що зіткнувся з тугодумом:

      – Ну поставте, ваше право.

      – Ви пам’ятаєте з нами Сашу? – прохрипів Захарченко. – Хлопця, якого звали Саша?

      Купер навіть не поглянула на нього.

      – Я пам’ятаю там кількох Саш, – відповіла вона в бік. – Двох чи трьох…

      – Він рудий! – заводився Захарченко. – Його не можна не запам’ятати!

      – Не знаю, – промовила Соня роздумливо. – Може, і був… А може, то Діма був рудий…

      – Він приніс героїн! – не вгамовувався підсудний. – Ти точно його знаєш!

      Чорнявий підняв свою велику голову.

      – Захарченко, ну шо ви, як маленький, – заговорив сивий. – Ну вам же дадуть слово! Зможете ставити свої питання, скільки хочете! Ну не спішіть, людей насмішите. Обміркуйте питання.

      – Добре, ваша честь, я почекаю, – зітхнув підсудний.

      – Розповідайте, що було далі, – повернувся до Соні сивий.

      – Ну… ближче до ранку ми натанцювалися, накупалися, наїлися шашлику і пішли на другий поверх, у кімнату Наташі…

      – Хто «ми»?

      Соня знову почала загинати пальчики:

      – Я, Наташа Штос, Захарченко, цей Луговий, ще одна дівчина і приятель Лугового, не пам’ятаю, як звуть…

      – Як звали дівчину?

      – Здається, Яна… Я не пам’ятаю. Я познайомилася з нею на вечірці…

      – Скільки вас було в кімнаті?

      – Шість. Начебто шестеро…

      – Шестеро молодих людей… Так-с… І що ви там робили?

      – Слухали музику, дуріли… Спілкувалися… Я випила тоді трохи і можу чогось не згадати… До того ж, давно це було… А потім Наташа сказала, що у Захарченка і Лугового є героїн, і вона хоче його спробувати. Сказала, що дуже хоче уколотися, бо все вже пробувала, а ніколи ще не кололася героїном… А їй казали, що це нірвана, дуже великий кайф, і найкласніший прихід, коли колешся, і що вона не заспокоїться, поки сама не спробує… Я злякалася тоді дуже. Почала її відмовляти. Казала, що в неї дах поїхав, що колотися – вірна загибель, що вона може заразитися на СНІД, наводила різні аргументи, а вона відповідала, що це «байки для тупих»… Така в неї була улюблена приказка… Вона вважала, що всі ці історії про наркоманів, які кололися і деградували, – то «байки для тупих», а вона розумна, тому не підсяде, а просто спробує разок, і все…

      – Згадайте, будь ласка, хто саме приніс героїн, – наполягав чорнявий.

      Купер на секунду задумалася і рішуче випалила:

      – Захарченко!

      – У мене не було героїну! – образився Захарченко у клітці. – Його приніс твій друзяка Саша!

      – Захарченко! – підвищив голос сивий. – Може, ви дозволите вже СКАЧАТЬ