Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Я ніколи не думала, що хтось уб’є батька, – сказала Летиція. Вона вочевидь пишалася тим, що не висловлює ані горя, ані будь-яких людських почуттів. – Хоча чимало людей хотіли б його пристукнути, я в цьому не сумніваюся. Були часи, коли мені хотілося зробити це самій.

      – Ти не хочеш чогось поїсти або випити, Летиціє? – запитала Ґрізельда.

      – Ні, дякую. Я прийшла тільки довідатися – чи не тут я залишила свого маленького жовтого берета. Думаю, я забула його вчора в кабінеті.

      – Якщо ти його забула, то він досі там, – сказала Ґрізельда. – Мері ніколи нічого не прибирає.

      – Я піду подивлюся, – сказала Летиція, підводячись на ноги. – Пробачте, що потурбувала вас, але я маю звичай забувати все, що ношу на голові.

      – Боюся, ви не зможете зараз його забрати, – сказав я. – Інспектор Слек замкнув кабінет.

      – О, який зануда! А ми не зможемо проникнути туди через засклені двері?

      – Боюся, ні. Вони замкнені зсередини. Але ж, Летиціє, жовтий берет навряд чи личитиме вам за тих обставин, які склалися.

      – Ви маєте на увазі жалобу й усе таке? Я не стану клопотати собі голову через траур. Я думаю, це напрочуд архаїчний звичай. Прикро, що так сталося з Лоренсом, атож, дуже прикро.

      Вона підвелася на ноги і стояла, неуважно хмурячись.

      – Я думаю, усе сталося через мене та через мій купальний костюм. Така дурна вийшла історія…

      Ґрізельда розкрила рота й хотіла щось сказати, але з якихось лише їй відомих міркувань знову його закрила.

      Дивна усмішка скривила губи Летиції.

      – Я гадаю, мені треба піти додому й повідомити Анну про арешт Лоренса, – сказала вона лагідним тоном.

      Вона пішла. Ґрізельда обернулася до міс Марпл.

      – Чому ви наступили мені на ногу?

      Стара дама усміхнулася.

      – Мені здалося, ви хотіли щось сказати, моя люба. А часто буває ліпше дозволити, щоб події розвивалися самі собою. Навряд чи ви розумієте, що ця дитина далеко не така неуважна й безневинна, яку вдає із себе. Вона має дуже чіткі ідеї й діє так, як вони підказують.

      Мері гучно постукала у двері їдальні й відразу увійшла.

      – Що там сталося? – запитала Ґрізельда. – І пора тобі вже запам’ятати, Мері, що у двері стукати не слід. Я вже не раз казала тобі про це.

      – Я подумала, ви, можливо, чимось надто заклопотані, – сказала Мері. – Прийшов полковник Мелчет. Хоче поговорити з хазяїном.

      Полковник Мелчет – головний констебль нашого графства. Я відразу підвівся на ноги.

      – Я не наважилася залишити його в холі, тому провела до вітальні, – провадила Мері. – Прибрати зі столу?

      – Ні, поки що не треба, – сказала Ґрізельда. – Я подзвоню.

      Розділ сьомий

      Полковник Мелчет був невисоким елегантним чоловічком, що мав дивну манеру раптово й несподівано СКАЧАТЬ