Убивство в будинку вікарія. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      Гейдок насупив брови.

      – Це дуже й дуже підозріло. Вас вирішили прибрати з дороги. А де ваша дружина?

      – Вона поїхала до Лондона на цілий день.

      – А служниця?

      – Вона на кухні – у протилежному кінці будинку.

      – Де вона не могла почути нічого з того, що відбувалося тут. Паскудні справи. Хто знав, що Протеро ввечері прийде сюди?

      – Він кричав про це вранці на вулиці, як завжди, своїм найгучнішим голосом.

      – Отже, про це знало все село? Зрештою воно завжди знає про все. Вам часом не відомо, хто мав до нього якісь претензії?

      Думка про біле обличчя Лоренса Реддінґа і його вибалушені очі прийшла мені в голову. Мене врятувало від відповіді човгання кроків у коридорі за дверима.

      – Поліція, – сказав мій друг і підвівся на ноги.

      Нашу поліційну силу уособлював констебль Герст, який мав надзвичайно поважний, але дещо стурбований вигляд.

      – Добрий вечір, джентльмени, – привітався він із нами. – Інспектор буде тут через кілька хвилин. Тим часом я мушу виконати його інструкції. Я так розумію, що полковника Протеро знайдено застреленим – у церковному домі?

      Він зробив паузу і з холодною підозрою спрямував на мене погляд, який я спробував зустріти з належним виразом свідомої невинності.

      Він підійшов до письмового столу і заявив:

      – Нічого не торкайтеся, поки прийде інспектор.

      Для зручності читачів я подаю план свого кабінету.

      Констебль дістав записник, послинив олівець і спрямував очікувальний погляд на нас обох.

      Я повторив свою розповідь про те, як натрапив на тіло. Коли він її записав, – а це забрало певний час, – то обернувся до лікаря.

      – Йому вистрілили в голову з близької відстані.

      – З якої зброї?

      – Я не можу сказати остаточно, поки ми не витягнемо кулю. Але з великою певністю припускаю, що куля вилетіла з пістолета малої конструкції – скажімо, з маузера-25.

      Я здригнувся, пригадавши свою вчорашню розмову з Лоренсом Реддінґом і його зізнання. Поліційний констебль втупив у мене погляд своїх холодних риб’ячих очей.

      – Ви щось сказали, сер?

      Я похитав головою. Хай би які підозри виникли в мене, вони були тільки підозрами, і тому я мусив тримати їх при собі.

      – Коли, на вашу думку, сталася трагедія?

      Лікар завагався на хвилину, перш ніж відповісти. Потім сказав:

      – Смерть настала близько півгодини тому. Але не раніше, у цьому можна не сумніватися.

      Герст обернувся до мене.

      – А служниця щось чула?

      – Наскільки мені відомо, вона нічого не чула, – сказав я. – Але ви ліпше запитайте в неї.

      Та саме в цю хвилину прибув інспектор Слек, він приїхав на автомобілі з містечка Мач Бенгем, що розташоване за дві милі від нас.

      Про СКАЧАТЬ