Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

      Залишалися ще троє розбійників, та й ті вже ледве трималися на ногах – так щедро чернець-здоровань гостив їх ударами своєї деренової патериці.

      Поки Лінкольн надійно зв’язував руки й ноги лиходіям, з’ясувалося, що один із них уже встиг віддати Богові душу. Тим часом лісник намагався втихомирити вовкодава, що досі висів на карку ватажка зграї. Розбійник хрипів і судомно борсався, спливаючи кров’ю і силкуючись дістати мечем черево пса, але той тільки міцніше стискав ікла.

      У запалі сутички ніхто, крім Робіна, не помітив, як у дім, хитаючись і розмахуючи мечем, увійшов поранений, якого спільники вивудили з діжки з водою і поклали ледь живого на траву, де той поволі прийшов до тями.

      – Батьку! – скрикнув юнак. – Стережися!

      Цей гучний крик пес, вочевидь, сприйняв як заклик до дії – лютим ривком Ланс остаточно роздер розбійникові горлянку і з гарчанням побіг до лісника.

      Невдовзі все було скінчено: слуга зачинив двері на засуви. Поранений, діставши ще одного добрячого удару палицею, зі стогоном повалився додолу і знову знепритомнів. Решту лиходіїв було міцно зв’язано. Переконавшись, що їхній ватажок мертвий, ті, хто ще володів язиком, заблагали пощади.

      – Я свою справу зробив, – весело мовив чернець, як слід облатавши розбійникам боки. Він відсапнув і поставив свою палицю в куток. – Тепер ваша доля, єретики, в руках господаря цього дому.

      А в ті часи були такі звичаї, що Ґілберт Гед мав право власницького суду, тобто міг обрати будь-яке покарання аж до смертної кари тим, хто зазіхнув на його житло. Однак лісник не був прихильником кровопролиття, тож вирішив інакше. Він звелів Лінкольнові і здорованеві-бенедиктинцю скрутити негідників одним міцним мотузком, одвести їх у найглибші нетрі й там покинути напризволяще, щоб у них знайшовся час для роздумів про своє неправедне життя.

      Але тієї миті, коли слуга вже збирався долучити пораненого Робіном розбійника до загального гурту, той відштовхнув його вцілілою рукою і прохрипів:

      – Ґілберте, я маю тобі дещо сказати, перш ніж помру!

      – Ти брудна невдячна свиня, – з презирством процідив лісник, проте підійшов ближче, – тебе варто було би повісити першого, а я сам привів тебе до свого дому!

      – Вислухай мене, – пробурмотів поранений, – це важливо… Робін, твій син… Він був народжений… – Очі чоловіка закочувалися, сили зраджували його.

      – Кажи! – Лісник схвильовано схилився над помираючим.

      – Нехай усі вийдуть…

      – Ми й так самі. Старий чернець нас не чує, а Лінкольн коло свого заклопотаний… Що ти можеш знати про Робіна, негіднику?!

      – Ґілберте… – Голос пораненого став зовсім тихим. – Я заподіяв тобі багато зла… але не дай мені померти… я задихаюся… відживи мене, хоч ненадовго, щоб я міг тобі все розповісти…

      Лісник СКАЧАТЬ