Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підповз навкарачки майже до ніг розбійника і прислухався до балачки.

      – Леді й лицар тут, – говорив поранений, – я їх щойно бачив. Я б іще сьогодні з ними поквитався, та їх ніби береже сам диявол: невідомо звідки вилетіла стріла, скалічила мені руку, і вони вислизнули…

      – Прокляття!

      – …Випадок привів їх у дім лісника – того самого, що підібрав мене, коли я стікав кров’ю.

      – Тепер вони від нас не втечуть.

      – Скільки вас там, хлопці?

      – Семеро. Нам головне – ввійти, але засуви в них міцні, та ще й ціла зграя собак на додачу…

      – Нащо нам двері? Хай собі залишаються зачинені, інакше красуня і її братик можуть знову вшитися під колотнечу. Залазьте у вікно, там, унизу, я бачив драбину…

      – Ага, он воно що в тебе на думці, лиходію?! – вигукнув Робін.

      Випроставшись, він схопив чоловіка за ноги й одним ривком перекинув худореброго розбійника через підвіконня. Лють і очевидна небезпека, що загрожувала їхньому дому, багатократно збільшила сили юнака. За мить Робін притьмом поглянув униз: поранений розбійник нерухомо лежав у дерев’яній діжці з дощовою водою, ознак життя не подавав, а незнайомець, із яким він розмовляв, щезнув.

      Спустившись у вітальню, Робін розповів про свою пригоду. Спершу всі сміялися, проте лісник припустив, що лиходії, коли оговтаються, не облишать спроб увірватися в дім. Тож варто підготуватися до нападу, а якщо доведеться, то й до облоги.

      Брат Елдред стиха проказував молитву, а здоровань, нарешті добряче напхавши черево, хвацько розправив могутні плечі і громовим голосом прогорлав бойовий клич. Ґілберт зупинив його: зовні почувся глухий стогін і уривчастий висвист. Вочевидь, поранений прийшов до тями й кликав спільників на допомогу. Потім усе стихло, і серед цієї тиші раптом пролунав грюкіт руків’ям меча у двері, а голос, перекриваючи шалений собачий гавкіт, прокричав:

      – Ім’ям барона Фіц-Олвіна, нашого шляхетного і могутнього повелителя, наказую тобі, ліснику, відімкнути двері й негайно видати нам лицаря і молоду пані, що ховаються в твоєму будинку!

      Ґілберт Гед запитливо поглянув на лицаря.

      – На моїй совісті немає злочину, – переконливо мовив сер Аллан.

      – Я вірю вам, – кивнув лісник. – Ви досі наші гості, і мій обов’язок надати вам допомогу і захист.

      – Відмикай же, клятий бунтівнику!

      – Не дочекаєтеся! – гукнув Ґілберт.

      – Ну, це ми зараз побачимо…

      Знову пролунав оглушливий удар, за ним іще один, але двері витримали.

      Зрозумівши, що штурму не уникнути, лісник спокійно наказав дружині:

      – Меґґі, разом із пані йдіть нагору, позачиняйте всі вікна і чекайте, поки ми не дамо ради розбійникам… А ти, Робіне, – він обернувся до сина, – поклич Лінкольна, а сам стань на сходовому майданчику – на випадок, якщо вони все-таки ввірвуться…

СКАЧАТЬ