Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що мирно дрімали біля вогню, схопилися з несамовитим гавкотом; лісник, лицар і Робін поквапилися до входу, а Меріон пригорнулася до Марґарет.

      – Ану, тихіше там! – гримнув господар. – Хто це о такій порі безцеремонно грюкає в мої двері?

      У відповідь почулися сильніші удари. Ґілберт спитав іще раз, але через надсадний гавкіт собак не розчув відповіді. Нарешті з-за дверей долинув гучний голос:

      – Відчиняй, ліснику, заради Бога!

      – Хто ви є?

      – Двоє ченців з ордену святого Бенедикта.

      – Звідки і куди прямуєте?

      – Ідемо з нашого абатства4 в Лінтоні у Менсфілд-Вудгауз. Ми заблукали і помираємо з голоду… Та вгамуй нарешті своїх скажених псів!..

      Лісник одігнав собак, проте досі зволікав, не відмикаючи.

      – Ченцю, – нарешті мовив він, – щось твій голос не скидається на голос покірного слуги Господнього, який зрікся всіх мирських справ. Як мені переконатися, що ти не брешеш?

      – Дідько тебе забирай! – нетерплячий голос за дверима трохи присмирів: – Одчини, дурню, та поглянь на нас!

      Ґілберт недовірливо прискалив око.

      – Відчини нам заради Бога, благаю тебе, чоловіче добрий, все, що каже мій брат, – суща правда, присягаюся мощами нашого святого покровителя. Я вже застарий, щоби брати гріх на душу… – почувся інший голос.

      – Гаразд! – голосно гукнув Ґілберт.– Нас тут четверо зі зброєю, ми дамо собі раду. Я відімкну, а мій слуга тим часом візьме собак на швору5. Якщо ви нас дурите – він миттєво спустить їх на вас.

      4

      Щойно двері прочинилися, хтось знадвору штовхнув їх з усієї сили, і поріг переступив дебелий чернець-здоровань у чорній рясі, підперезаний конопляним очкуром6. Він спирався на вузлувату деренову патерицю, радше ломаку; на пасі висіла точена дерев’яна вервиця7 з кісточками, майже як слива завбільшки. Через плече здорованя боязко позирав старий, убраний так само.

      – Ліснику, бачу, ти припас доброго харчу до вечері! – втішно гукнув чернець-здоровань, безцеремонно присуваючись до вогнища. – Дозволь, я почну трапезувати, не чекаючи на твоє люб’язне запрошення, бо чую, що мій зголоднілий живіт уже присох до хребта, а проти вчорашнього я, здається, схуд на добру половину.

      – І ви даруйте мені, Божі подорожани, що не поспішав одчиняти вам, – відповів Ґілберт, жестами запрошуючи всіх присутніх повернутися до столу. – Знаєте, обережність…

      Перш ніж узятися до їжі, старий чернець – звали його брат Елдред, – хрестячись однією рукою, пробелькотів коротку молитву. Тим часом його товариш, не гаючи часу, вп’явся зубами вже в другий шматок смаженої оленини і водночас пожадливо ковтнув із кухля ель.

      – Обережність нині на часі, – промимрив він, відсапуючись і поглядаючи на лісника. – СКАЧАТЬ