Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

      – Нарешті ми самі, і я готовий тебе вислухати, – мовив Ґілберт, знову сідаючи в головах у Рітсона.

      – Барон Фіц-Олвін наказав схопити лицаря і молоду пані, – почав шваґер. – Наш ватажок, якого розтерзав твій пес, був найвідданішим із його слуг, а баронові не до вподоби кохання його дочки і сера Аллана Клера. Він хоче видати Крістабель за іншого. Ось чому я опинився біля твоїх дверей, Ґілберте… Знай – лицареві загрожує смертельна небезпека…

      – Та кажи нарешті про Робіна!

      – Не квапся, ліснику… Чверть століття тому я став на службу до молодого лицаря Філіпа Фіц-Ута, барона Безанта. Цей титул дарував моєму панові король Генріх за заслуги у війні у Франції. У барона був старший брат, сер Роберт, який отримав у спадок від їхнього батька, знатного графа Гантінґдона, величезний статок і відоме прізвище… Невдовзі померла його дружина, залишивши йому єдиного сина – слабкого здоров’ям хлопчика, якого сер Роберт палко любив. Горе і хвороби підточили сили старшого з братів, і перед смертю він доручив піклування про свого сина, єдиного прямого спадкоємця давнього роду, братові Філіпу… Не квап мене, Ґілберте, дай перевести дух, – попрохав умирущий, – я скажу тобі все, як на сповіді… І от мій господар, забувши, що він заприсягся своєму братові на святому розп’ятті, все ж вирішив спекатися цієї дитини – занадто спокусливими виявилися безмірне багатство і гучний титул. Убити хлопчика він не наважився, відкрито позбавити малого прав спадкоємства також не міг. І тоді підступний сер Філіп вирішив підштовхнути племінника до загибелі іншим способом – повільною отрутою, падінням із коня, раптовим погіршенням здоров’я. Це й мусив зробити я, доки графа не буде в країні, щоби не викликати зайвих підозр… Однак хлопчина виявився живучим, до того ж численна челядь постійно пильнувала його… – Поранений Рітсон застогнав і попросив пити.

      Подавши шваґрові води, Гед знову всівся поруч, насилу стримуючи нетерпіння.

      – Ба більше – здоров’я сера Роберта-молодшого щодень поліпшувалося. Наближаючись до свого шістнадцятиріччя, він ставав більш життєрадісним і перетворювався на справжнього молодого лицаря… Я вдавався до різноманітніших способів розбестити і знесилити його молоду душу. Скажені гонитви на полюванні за будь-якої погоди, брудні придорожні шинки, виснажливі пиятики в замку, що тривали до ранку, а іноді по кілька днів… Чесно кажучи, Ґілберте, я готовий був задушити хлопця власними руками, але він так мені довіряв! Поступово і я відчув до нього прихильність. Іноді мені навіть спадало на думку розірвати мерзенну угоду з господарем, наплювавши на обіцяну солідну винагороду… Але доля розсудила інакше. Якось я помітив, що мій молодий пан змінився: втратив звичайну жвавість, став уникати жіночого товариства, годинами сумно блукав замком… Я потайки почав спостерігати за ним. І от одного разу під час кінної прогулянки лісом ми спинилися на галявині, щоби дати коням перепочити. Сер Роберт сказав мені: «Роланде, почекайте мене тут, я трохи пройдуся…» – СКАЧАТЬ