Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – На вашу милість чекають? – боязко спитав слуга.

      – Ні.

      – Чи не дозволите ви мені попередити господаря?

      – Навіть не намагайся, – сердито відповів лицар.

      – Тоді ми загинули, – зітхнув Тристан. – Обидва.

      А чернець і Робін Гуд тим часом увійшли до хитромудрого лабіринту з численних переходів, коридорів та сходів, у якому сам юнак неодмінно заблукав би. Але брат Тук чудово орієнтувався і почувався в Ноттінґемському замку, як удома у своєму абатстві. Нарешті трохи самовдоволено, як людина, що має на те право, він постукав у двері невеличкого покою.

      – Увійдіть! – почувся мелодійний дівочий голосок.

      Гості ввійшли. Щойно гарненька сімнадцятирічна Мод забачила ченця-здорованя, як хутко кинулася до нього, сяючи кокетливою, доброзичливою усмішкою.

      «Он воно що! – посміхнувся Робін. – Яка гарнісінька християнка: оченята блищать, коралові вуста горять, як жар, а скільки грайливості – готовий закластися: брат Тук має собі тут найкраще духовне чадо з усіх, яких я будь-коли бачив…»

      Метка дівчина хутко накрила стіл, і вони всілися за трапезу. З невинним виглядом наминаючи частунок, Робін одразу помітив, що манерами брат-бенедиктинець не надто нагадує суворого духівника.

      – Серед родичів іноді бувають до певної міри близькі й приязні стосунки. І в тому немає нічого непристойного, – зауважив чернець, запихаючи до рота чималий шматок.

      – Еге, то ви з міс Мод рідня?

      – Авжеж! Мій дід був старшим сином одного з небожів троюрідного брата її двоюрідної бабусі.

      – Ну, тоді з родичанням усе зрозуміло… – розсміявся Робін.

      Саме в розпалі застілля двері несподівано відчинились, і на порозі постали вартові.

      – Ви супутники сера лицаря? – суворо поцікавився начальник варти.

      – Так, – спокійно відповів Робін.

      – І що з того? – спохмурнів брат Тук.

      – Нам наказано провести вас у покої його світлості барона Фіц-Олвіна. Ідіть за нами!

      Красуня Мод, сумно зітхнувши, провела гостей, і невдовзі вони вже прямували в супроводі конвою похмурими сирими галереями. Проминувши збройову залу, приятелі спинилися перед важкими дубовими дверима. Один із охоронців тричі постукав.

      – Заходьте, гультіпаки! – почувся з-за дверей лютий рик. – Вам би тільки в кості гуляти! Де ви вешталися? Подати їх сюди негайно!

      Юнака і ченця грубо заштовхнули в задушливий покій із низьким склепінням, що нависало над головою. Тут пахло цілющими травами і чадом свічки.

      – Це ви прийшли сюди разом із нахабою, що наважився кинути мені в лице брудні образи? – Робін радше з цікавістю, аніж із острахом поглянув у темну нішу, звідки линув рипучий, сповнений люті голос.

      Володар Ноттінґемського замку важко напівлежав на широкому неприбраному ліжку, не зводячи своїх глибоко посаджених, зеленкуватих, СКАЧАТЬ