Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її. Але, якщо з’ясується, що дитина гуляє сама по собі, на це можуть звернути увагу соціальні служби. У Франції немає заборон пересування з боку поліції, але представник порядку фактично може його обмежити, покликаючись на захист неповнолітніх. Крім того, страхові компанії можуть не видавати страховки в разі нещасливого випадку, якщо учень відхиляється від звичного маршруту до школи. Це підштовхує законних опікунів дитини зобов’язувати її не виходити за межі приписаного шляху від дому до школи в зазначені години. Закон такого не приписує, як і циркуляри поліції, однак страховка, якщо вона не передбачає ширших умов, є таким застрашливим аргументом, що змушує тримати в рамках дитину і не дозволяти їй гуляти наодинці.

      Мій чоловік спізнав на собі такі обмеження в пересуванні школярів у Росії до війни 1914 року. Коли люди зустрічали дитину на вулиці в неналежний час, вони розпитували її й відводили додому. Закон забороняв дітям виходити після школи, куди їм заманеться, і поліція наглядала за його дотриманням, за активного сприяння мешканців міста. Школярам дозволялося ходити тільки в школу й зі школи – крапка. Це не була комендантська година в період заворушень, таке правило було нормою. Нині такі заходи свідчили б про надмірний нагляд за школярами. Тоді ж вони були буденною справою. І, щоб порушити їх, доводилося змінювати зовнішність і домовлятися зі спільниками. У шістнадцять років мій чоловік, який уже був у випускному класі, захотів піти в театр на виставу, де грала акторка, дружина його вчителя, у яку він був закоханий. Його мати дозволила йому наліпити фальшиві вуса, вдягнути пальто й капелюх батька. І він сховався під цим вбранням. Наглядачі з ліцею навмисне стояли біля театру, щоб ловити учнів-порушників. А йшлося ж про учнів випускного класу. На щастя, юнакам співчували дві літні удови, які були членами ради викладачів у ліцеї й підтримували соціальне життя учнів… і традиції галантності.

      За свідченням інженера одного дослідницького бюро, який їздив у відрядження до Заїру, поліцейські в Кіншасі заради збільшення своїх прибутків постійно затримують протягом дня дітей, що граються на вулиці. Вони чудово знають їхніх батьків, які в цей час працюють і свідомі того, що їхні діти нікуди не мандрують. Коли ввечері батьки повертаються додому, вони добре знають, де знайти своїх «викрадених» дітей: у комісаріаті їх повертають за певну суму. Це немовби данина, яку платять у місті озброєним вартовим.

      Те, що вчиняють заїрці з недоречним завзяттям, не беручи до уваги корупції, є нічим іншим, як карикатурою на те, чим займаються поліцейські у Франції: теоретично будь-яка дитина, що грається не вдома, може бути доправлена до відділку. Якщо в неї немає з собою грошей, так чи так їй загрожує звинувачення в бурлакуванні. Для деяких поважних батьків паризька вулиця – пропаще місце. Батьки хлопчика, який підпалив колеж Паєрона, мешкали в нещодавно зведеному СКАЧАТЬ