Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Боротьба за дитину - Франсуаза Дольто страница 19

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Les visages de l’enfant dans la littérature française du XIXe siècle, esquisse d’une typologie. Marina Bethlenfalvay, Librairie Droz, Genève, 1979.

      10

      Жуль Валлес (1832—1835) – французький письменник і журналіст, політичний діяч, учасник Паризької комуни. Ідеться про першу частину («Дитина») його автобіографічної трилогії «Жак Вентра». – Ред.

      11

      Terres de l’enfance. Le mythe de l’enfance dans la littérature contemporaine. Paris, P.U.F. 1961, par Max Primault, Неnri Lhong et Jean Malrieu.

      12

      Хосе Мауро де Васконселос (1882—1959) – мексиканський письменник, філософ і політик.

      13

      Les dimanches de Ville-d’Avray, Bernard Eschasseriaux, Éd. Grasset, 1971.

      14

      Анна Франк – єврейська дівчинка-підліток, яка в часи нацистської окупації протягом 25 місяців разом із сім’єю переховувалася в Амстердамі, однак згодом її схопили й утримували спершу в Аушвіці, а відтак таборі смерті Берґен-Бальзен, де вона й загинула. Упродовж усього часу перебування в сховищі Анна вела щоденник, який став згодом всесвітньовідомим. – Ред.

      15

      Psychanalyse des contes de fées, Bruno Bettelheim, (The uses of enchantment), R. Laffont, 1976, p. 39 et 58.

      16

      Мається на увазі роман «Каспар, Мельхіор і Бальтазар» (Gaspard, Melchior et Balthazar, 1980). – Ред.

      Розділ 4. Ув’язнення

Простір дитини

      Як змінився простір, у якому еволюціонує дитина? У порівнянні з середньовічною епохою він став більш замкнений унаслідок поділу соціальної та родинної сфери. У XIX ст. і до середини ХХ ст. ув’язнення було долею синів заможного класу, дрібної та середньої буржуазії. Сьогодні ж навіть висока мобільність не звільняє цей надто опікуваний простір, бо дітей транспортують від дверей до дверей; хоч переміщення на великі відстані відбувається дедалі швидше, подолана дистанція стає немовби нереальною, мінімізуються будь-які контакти з місцевими мешканцями.

      Звідки походить уявлення про буржуазний дім, де живуть відлюдно, замикаючись на собі? Щоб це зрозуміти, потрібно звернутися до епохи феодалізму, коли колективну безпеку забезпечував сеньйор, князь.

      Володіти мурами, за якими можна окопатися, запасами, щоб витримати облогу, зброєю для захисту – все це була прерогатива пана; за це йому сплачували податки, а навзаєм отримували протекцію. За прикладом великих володарів і дрібніші господарі хотіли встановити в себе такий само лад, але в менших масштабах. Дім – немов замок у мініатюрі, де всередині всі можуть почуватися в безпеці. Мало-помалу в буржуазному домі мешканці заживають для себе окремі кімнати, «як у замку».

      Образ володаря замку підживлював бажання модифікувати внутрішню архітектуру, огороджуючи самобутність життя від зовнішнього світу. Але, імовірно, це відбувалося ще відчутніше на селі, ніж у місті. Міста були обнесені мурами й замкнені на ніч великими воротами; наймана варта патрулювала вулиці, щоб забезпечити захист людей; в епоху Відродження приватні багатства вже розподілялися поміж більшою кількістю громадян, аніж на початках Середньовіччя.

СКАЧАТЬ