Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ батьки пропали безвісти або загинули, а їм не було чого їсти, і їхні матері не мали ніякої професії. І я, зовсім ще маленька, сказала собі: коли виросту, у мене неодмінно буде професія. Якщо відповідаєш за своїх дітей, треба вміти щось робити, щоб заробити на життя, бо ж раптом залишишся без чоловіка… Згодом виникли органи соціального забезпечення, медичне страхування, пенсії для всіх. Крім того, з’явилося безробіття. Так усі мають страхування праці, тобто в разі безробіття всі можуть отримувати допомогу, відносну захищеність, навіть якщо нічого не роблять. Сьогодні навіть у разі, якщо батько пішов із сім’ї, мати отримує допомогу на дітей тощо. Усі ці закони з’явилися тому, що інші люди пройшли через те саме, що і я; усі люди, коли були так само малі, як я, якщо не випробували на собі, то спостерігали незахищеність або спізнали її на власному досвіді. Після катастрофічних повеней в околицях Ліможа в 1982 році страхові компанії були зобов’язані укладати договори про страхування на випадок кліматичних катаклізмів. До цього оформляли страхування лише від індивідуальних негараздів, але не від соціальних і природних катастроф. Нині такого немає: страхові компанії більше не мають права ухилятися від такого страхування. Виходить, що досвід попереднього покоління слугує наступному, щоб здолати незахищеність, яка надто дорого коштувала старшим. Почуття незахищеності в малюка виникає не так від того, що мати не певна, що не зможе його виростити, як від того, що вона побоюється, що у свідомому віці, від дев’яти до двадцяти років, він не зможе реалізувати свій потенціал через соціальну катастрофу або передчасне зникнення батька – у суспільстві, яке не страхує від такої небезпеки.

      Люди похилого віку змушують молодих відчувати тривогу, якщо ті повинні, як це було колись, брати на себе відповідальність за них. Таке суспільство, як наше, зуміло дати собі з цим раду. Але треба пильнувати, щоб воно не зайшло в цьому занадто далеко і не перетворило всіх у нахлібників. Саме це небезпечно: якщо людина не ризикує, вона втрачає лібідо. Коли молоді люди вирушають у самостійні подорожі, вони часто стикаються з нерозумінням оточення, яке запитує: «Навіщо поводитися так зухвало?»

      Жага пригод часто розходиться з реальністю. Бажано, щоб вона боролася з повсякденними небезпеками певних груп людей, поставлених у несприятливі умови. Показовий досвід однієї молодої австрійки, яка оселилася серед індіанців ваяпі у Ґвіані. Перші місяці вони терпіли її присутність, але нею самою, здавалось, не цікавилися. Насправді вони спостерігали за нею. Їм потрібен був час, щоб випробувати її. Так, забажавши порибалити в місцевій річці, вона насадила на гачок черв’яка й повернулася з порожніми руками. Ваяпі не сказали їй, що риба в цій річці травоїдна і, щоб її зловити, треба насаджувати на гачок дикі ягоди. Що робити, як привернути їхню увагу? Показати свою хоробрість. Уміючи добре веслувати, вона привезла з собою байдарку. Одного ранку вона спустилася в човні порогами, де індіанці плавати СКАЧАТЬ